Про будинок для літніх людей та історію його створення

Нещодавно, а саме 21 листопада, Уланівський стаціонарний відділ по обслуговуванню одиноких  громадян відзначив своє 20-річчя. Стільки ж років відділ очолює відповідальна і досвідчена Раїса Павлівна Главацька. Історію створення Уланівського будинку престарілих розповів його ініціатор Шеремета Микола Ксенофонтович

– В 1997 році я був заступником голови райдержадміністрації та відповідав за гуманітарну сферу і соціальний захист громадян. Пам’ятаю, якось відвідав будинок престарілих у селі Білий Рукав. Я був вражений. Там було більше десятка людей, але в яких умовах вони жили! Приміщення не опалювалося, медичної допомоги не було, їх погано годували. Потрібно було негайно щось робити. Було прийнято рішення знайти приміщення. Я побував тоді і в Лозні, і в Вишеньці, і в Качанівці. Знайшлося приміщення на території колишньої Уланівської районної лікарні. Тоді головним лікарем був Мазур Борис Васильович. Мою ініціативу підтримав колишній голова КСП «Дружба» Володимир Вільчинський. Підтримали мене й інші уланівські керівники… На жаль, декого із них уже немає з нами. Я їх зібрав і кожному було поставлено завдання.   Не повірите, але за якихось місяць-півтора нам вдалося зробити всі роботи і запустити будинок престарілих, як його тоді називали, в дію. Ми всередині зробили ремонт, перекриття, поставили паркан, завезли меблі… Володимир Тадейович подарував кольоровий телевізор. Було в нас і урочисте відкриття: з поважними гостями, подарунками… Серед кількох претендентів керівником будинку престарілих було обрано Раїсу Павлівну Главацьку. Вважаю, що це був вдалий вибір, адже вона й досі опікується цим закладом впевнено і відповідально. Раїса Павлівна дуже совісна жінка, – продовжив розмову Микола Ксенофонтович. – Ще одним великим і найголовнішим досягненням стало те, що нам вдалося домогтися фінансування з обласного бюджету. Воно було частковим, насамперед на зарплату людям, які піклувалися про стареньких, на медикаменти і частково – на харчування. Загалом проблем у створенні будинку престарілих не було, адже всі якісно виконували свої доручення. Але коли минуло кілька років, я зрозумів, що все ж таки потрібно було зробити більше приміщення, щоб можна було розмістити більшу кількість людей.

Спілкувалася
Алла КОРНІЄНКО.

Коментувати

Be the First to Comment!

  Subscribe  
Notify of