Хмільниччина. Чарівна рідна сторона, прадавня духовна підвалина, на якій тримається наша енергетична сув’язь. І хай би якою успішною людина не була, все одно рано чи пізно її душа потягнеться до своїх першовитоків – у рідний край, до своїх прабатьківських джерел.
  Аби вгамувати голод по малій батьківщині, аби знати про неї більше, вкарбувати у своїй пам’яті красу і неповторність милого серцю краю – допомагає місцева преса. Саме вона є найважливішим засобом інформації, адже стоїть найближче до людей, знає їх проблеми та успіхи. Районна газета  «Життєві обрії» - із 1930 року несе живе інформаційне слово у народні маси, розповідає про події, факти, історичні особистості, публікує законодавчі та інші документи… Іншими словами – виконує свою історичну місію, просвіщає населення. 
  Як для мене, газета надто змінилася, покрасивішав  її  дизайн, появилося більше цікавих статей, розширилась інформативна площа, збільшився тираж. І недарма газета визнана кращою в області серед подібних міськрайонних видань. До її творення, практично, долучаються всі бажаючі. Отож газета стала народною, публічною, затребуваною.
  А скількох людей районка вивела у чарівний світ журналіста-дописувача? Важко й підрахувати. Лише моїх історико-краєзнавчих та інформативних матеріалів із 70-х років минулого століття  до нинішнього часу надруковано понад одну тисячу. Знаю від багатьох читачів, якими успіхами користуються матеріали Віри Степанюк, Анжели Веремій, Світлани Гаврилової, Василя Маринича, Ніни Кравчук-Овчарук, Василя Гальчевського… Цікаві актуальні питання внутрішнього життя у краї порушують колеги по перу  і за це їм щира вдячність. Своїми щиросердними публікаціями вони  покращують газету, роблять її більш читабельною серед населення.
Мене як краєзнавця особливо вабить історичне минуле батьківської землі.  Здається, уже в більшості все знаєш про витоки, перебіг історичних процесів у кожному нашому селі, однак це далеко не так. Нового дуже багато. Лише заглибишся у краєзнавчий пласт, а він тобі широко розкриває свої призабуті, затаємничені та замулені джерела. Лише очисть їх і сміливо використовуй для свого кругозору, для блага оточуючих.
  Нас завжди ваблять мандрівками в інші країни, чужі землі. Тож здається, що там надзвичайні чудеса, але уважно придивись, - вони ось тут, поряд, у нас. На жаль, призабуті, не розкручені, замулені в пам’яті. Треба їх відкрити у своїм серці, залюбленим у рідну землю. І тоді чудеса побачать і здивують усіх.
  Тому й  у новому  2019 році  краянам розповім більше про свої нові дослідження, а вони не звичні, з великою сенсацією не лише для району, області, а й всієї України. Адже сучасне завжди в дорозі з минулого у майбутнє. Тож читачів щиро запрошую не розлучатися з газетою, а передплатити її на новий 2019 рік. Вона буде особливо цікавою.
  Будьмо гідні пам’яті і подвигів наших попередників.

Микола Дорош, 
краєзнавець.