Такий заголовок був в моєму дописі 10 років тому в газеті "Життєві обрії". Ще багато моїх публікацій висвітлювала газета, бо я позаштатний кореспондент. Та суть не в тому, просто я небайдужа людина, бачу добрі справи, але і за погані болить.

  Наше місто гарне, мальовниче, оточене лісами, через міст протікає річка П.Буг,  даруючи прохолоду влітку і милує око взимку. А скільки перехожих захоплено споглядають на плаваючих диких качок в центрі міста, підгодовуючи їх, фотографуються! А де ще можна почути раненько спів соловейка? В Хмільнику, біля річки, на мосту, у верболозі... Не кожне місто може похизуватись таким водним плесом, архітектурним ансамблем "Замкова гора", чудовими ландшафтами на територіях шести санаторіїв. Скільки людей відпочиваючих, навіть із зарубіжжя, були нашими гостями і скільки вражень забрали із собою. Та все ж є те, за що соромно. 
  В матеріалі тих далеких років під назвою: «Де? Де? Де? "Це не дрібниці нашого побуту" йшлось про відсутність в місті туалету. В місті-курорті люди годинами шукають будиночок невідомого архітектора з буквами "Ч" і "Ж". Минули роки і нічого не змінилось, бо й зараз на базарі в центрі міста в туалет бридко і небезпечно заходити. І ось господар міста і депутати виділили на будівництво туалету на території міського парку більше мільйона гривень! 
  Питається, навіщо? Там же був туалет, чому його закрили? Мені дуже цікаво, як ті, кого притиснуло, будуть з усього міста  бігти в парк, в той дорогущий, за мільйон триста тисяч гривень  туалет  ще й без вказівників. Я вважаю, що при правильному господарському підході за такі гроші можна було б обладнати в місті не одну пристойну вбиральню.  А так маємо один туалет в парку. Хоча  парк – це гучно сказано. Це просто зелена галявина, парк повинен бути багатим на зелень, фонтани, а в нашому так званому парку немає жодного фонтану. А той струмінь! Хіба ж то  фонтан? Невідомо, чи існує проект дизайнерських архітектур стосовно оформлення, планування парку. Бо зараз там діється щось незрозуміле, навезені велетенські каменюки нагадують поверхню якоїсь не обжитої планети, питається, навіщо вони там? Адже камені - це могильні плити. 
  Місто не має центральної площі, на якій би відпочивали, проводили в доросле життя випускників або ж відзначали різні свята. Сьогодні ці дійства відбуваються між пам`ятником Великої Вітчизняної війни (Вічний вогонь), пам`ятником загиблих в Афганістані і портретами загиблих. В таких місцях потрібні тиша і молитва. 
  А площа героїв Небесної Сотні. Це купа шин та ящик, оббитий фотоплакатами. А на новорічні свята поруч із прикрашеною ялинкою поставили ще й металевий каркас Ейфелевої вежі. Радість, салюти, петарди, веселощі, а позаду за кілька кроків "пам`ятний знак". Яка може бути асоціація? Хто таке придумав? Радість, кохання, щастя і... сльози, біль, сум, втрата…
  Думаю, ні, впевнена, треба перенести цей пам`ятний знак туди, де стоїть хрест "Пам`яті жертв Голодомору". Це буде "Марсове поле", це буде пантеон загиблим, там будуть всі загиблі. Це буде дизайнерський ансамбль скорботи. Нехай це буде стіна, де будуть розміщені портрети загиблих, короткий опис подвигів, алея  з  дерев і квітів. І тоді мешканці міста зможуть поминати всіх в одному місці.
  А площа в центрі міста нехай буде для свят, для радощів дітей і дорослих, де буде фонтан, зона відпочинку, газони, троянди. 
  Я не одна так думаю. Є однодумці, тому сподіваюсь, що дана публікація спонукає до обговорення. Ми, платники податків, прості мешканці міста бажаємо, щоб воно було гарним, привабливим. Тож не шкодуйте грошей на дизайн і будемо неповторними.

Ніна Бойко,
позаштатний кореспондент "Життєвих обріїв", 
дитина війни, ветеран праці