Світильники з пляшок від шампанського, сережки, брошки, підвіски, запонки з деталями від годинникових механізмів впродовж п’яти років власноруч виготовляє житель села Війтівці Юрій Чемерис. Свої вироби він дарує знайомим, рідним та друзям, і тим же знайомим робить такі прикраси на замовлення. 

Юрій Іванович родом із Погребищенського району, народився в працьовитій селянській родині. Коли  був ще маленьким, його батьки вирішили переїхати в Хмільницький район у село Куманівці. Там  він закінчив восьмирічну школу, а старші класи уже - у с. Березні. Закінчивши історичний факультет Вінницького державного педагогічного інституту, пішов працювати за фахом у Качанівську загальноосвітню школу, де й працює нині. Крім того, Юрій Іванович – класний керівник сьомого класу. Любить історію, і своїм учням прищеплює любов до всього історичного, до прекрасних українських міст. Вони подорожують стародавніми визначними куточками нашої країни, знайомляться з побутом і архітектурою, гарними колоритними пейзажами та оригінальними витворами мистецтва. 
Крім основної роботи, Юрій Чемерис знайшов для душі ще одне заняття – виготовлення прикрас і сувенірів. Чоловік уже давно любить майструвати, - переважно знаряддя сільськогосподарської праці, а прикрасами захопився п’ять років тому. Його завжди «тягнуло» до механізмів, і раптом він натрапив у інтернеті на речі, які були виготовлені у стилі стімпанку. Відтоді почалась робота: довгі вечори за комп’ютером у пошуках цікавого, раніше незвіданого і захоплюючого. За словами майстра, найважче було знайти матеріали й інструменти для роботи. Але багатогодинна праця  була того варта, адже зараз у майстра дуже багато різноманітних виробів:  копилки з протигазу, світильники з металобрухту, з карбюратора, брелоки для ключів зі старих годинників, пряжка на пояс, кулони і сережки, запонки та шляпні булавки тощо. 
- Я досить критично відношусь до своїх робіт. Здебільшого копіюю їх з інтернету і вношу туди деякі деталі, - розповів Юрій Чемерис. – Як роблю прикраси? Вирізаю латунь потрібної форми, а далі йде процес травлення, потім заливається епоксидною смолою. Необхідний малюнок переношу на лазерний принтер, пригладжую його і змиваю водою, далі покриваю лаком…
Раніше, за словами Юрія Івановича, роботи були не такими, як тепер.  Процес виготовлення він удосконалював, навчаючись на власних помилках. Навіть фарби не одразу вдалося знайти  підходящі. Перепробував і акрилові, і масляні, а зупинив свій вибір на вітражній фарбі.
-    Можливо, ще кілька років тому нічого цього б не робив, оскільки раніше ще не було таких матеріалів. Але прогрес не стоїть на місці, з кожним роком у продажі з’являються все нові матеріали, які полегшують процес і покращують сам виріб, - поділився Юрій Іванович.
Перша робота Юрія Чемериса  - це записник, у який він вклеїв материнську плату від комп’ютера, остання – шляпна булавка у вигляді яблучного цвіту.  Майстер знайшов можливість «вдихати» у старі речі й непотрібні прикраси нове життя, або ж купує вже готову фурнітуру і вигадує до неї щось своє, фантазійне. А особливо Юрію Івановичу подобається реакція друзів та знайомих, які із задоволенням носять його вироби. Найбільше він був вражений тим, які емоції викликав в учениць його подарунок. Так, коли Юрій Іванович зробив ученицям зі свого класу сережки на восьме березня, вони одразу приміряли прикраси, а дехто з них запитував, чи не можна ще щось подібне зробити мамі або сестричці. Такі приємні моменти надихають на творчість, привносять у життя більше позитиву, роблять цей світ кращим і добрішим.
                                                                                                                                                                                                                                           

                                                                                                                                                                                                                                            Алла Корнієнко