Її музика надихає, торкається кожного серця мелодією непереборної любові до рідної Батьківщини… Цю дівчину знають всі військовослужбовці та волонтери, адже вона творить і співає для них – мужніх серцем і душею: нескорених… А вони ніжно і з великою повагою називають її «окопно-бліндажна», бо ж, сильна духом, не лякається їхати в негарні та важкі умови, її основна мета – піснею і добрим словом підтримати воїнів. Волонтер і сольна виконавиця Христина Панасюк минулої неділі виступила для бійців, які проходять реабілітацію у військовому санаторії «Хмільник».

   Приїзд талановитої співачки, справжньої патріотки став можливим завдяки солдату, який запросив Христину для виступу в нашому місті. До речі, хмільницькі волонтери, які допомагають бійцям у санаторії, назвали свою волонтерську ініціативу її піснею «Камуфляжне сер- це». Півторагодинний концерт пройшов, наче мить. Її власні патріотичні пісні викликали захоплення, а іноді на очах присутніх бриніли непрохані сльози. По завершенні концерту глядачі обдарували співачку квітами, щирими словами та обіймами. Теплота і вдячність цій дівчині відчувалися в кожному слові. Про свою місію та життя Христина Панасюк розповіла спеціально для нашої газети.
   - Я народилася у місті Рівному. Перші декілька років жила в Ташкенті разом з батьками. Потім ми приїхали в Україну і досі тут живемо. Мама родом з Ташкента, працює перукарем, а тато художник, викладає в художній школі.
   - Христино, з якого віку розпочався Ваш творчий шлях? Чи ще хтось в родині має такий талант?
   - Пишу пісні з тринадцяти років. Музичні здібності в мене саме від мами, тому що вона закінчила музичне училище по хоровому диригуванню, але потім обрала іншу професію. В нашій сім’ї троє дітей, маю молодшого брата і старшу сестру. Я закінчила музичну школу, музичне училище та університет.
   - Ваш творчий доробок досить-таки вагомий. Розкажіть про свою творчість.

   - Наразі маю три альбоми. Перший має назву «Україно, підіймись з колін», другий називається «Сили добра», а третій - «Ангели». Саме цією піснею я й завершила свій сьогоднішній концерт. Адже для мене ця пісня особлива. Загалом маю більше сотні власних пісень. Пишу не лише патріотичні пісні, а й на теми про якісь життєві ситуації, є пісні про дітей.

   - Маєте якісь власні кліпи?

   - Трішки є. Але, скажу, що кліпи зараз – це задоволення не з дешевих. Я розумію, що ті кошти, за які я можу зняти кліп, більше допоможуть хлопцям на війні, тому вважаю, що не на часі нині той піар. Звичайно ж, приємно, коли хтось допомагає, підтримує. Наприклад, режисер Олександр Ткачук зняв кліп на пісню «Серцебиття», це кліп про військових лікарів. Також військове телебачення відзняло дуже гарні відео на мої пісні «Ти потрібен» і «Я не втомився», про хлопців з передової. В мене є багато подібних кліпів. Свої кліпи я також монтую сама, але вони переважно на пісні про кохання.

   - Ви вже з початку війни їздите підтримати воїнів своїми піснями. З чого все почалося, чи не страшно було покидати все і їхати туди, де стріляють?
   - Звісно, зразу було дуже-дуже страшно. Дякувати Богу, моїх близьких оминула ця війна, тобто вони не служать. Але я вважаю, що кожен громадянин має зробити якийсь свій внесок: якщо людина не може воювати, отже вона повинна допомагати як волонтер. Я почала з волонтерства і навіть не думала, що буду їздити на війну як музикант. Влітку 2014 року збирала з іншими волонтерами одяг і продукти нашим воїнам. Потім давала концерти, щоб зібрати кошти для бійців. З часом у нас зміцнів зв'язок між тими людьми, які на фронті та тими, які підтримують. А потім мені зателефонувала ведуча ТСН Соломія Вітвіцька і запропонувала разом поїхати на війну. Зразу я не розуміла всієї специфіки війни, не знала, що існує сіра зона, зелена… Здавалося, що як тільки перетинаєш кордон з Дніпра на Донеччину – там одразу ж починають літати ГРАДи. Сьомого листопада 2014 року я вперше потрапила на фронт. Було дуже важко, коли в той же день з передової привезли загиблого солдата з позивним «Сєвєр», наймолодшого на той час вбитого. З ним прощалися трьома пострілами в небо, було дуже моторошно. Але в такі моменти приходить відчуття, що коли молоді хлопці та дівчата віддають життя за свою країну, то ти не маєш права сидіти, склавши руки. В будь-якому випадку не можна впускати байдужість у своє серце. Знаєте, там зовсім інша реальність, по-іншому спливає час, там цінується життя і милосердя. Зараз лише іноді допомагаю хлопцям коштами, моя допомога тепер переважно в тому, що передаю на фронт диски, а ще гроші йдуть на дорогу на Схід. Щиро вдячна всім волонтерам і військовим за шалену підтримку, я бачу, що моя музика потрібна людям і це надихає не зупинятися.
 

За період війни дівчина побувала з концертами в усіх куточках України, відвідала всі військові госпіталі та полігони. Навіть встигла відвідати українську діаспору й поранених військових в Іспанії та Угорщині. Вона вірить, що все недаремно, що країна розправить свої крила і завжди буде вільною і незалежною, а люди усміхненими і щасливими.

Спілкувалась Алла Корнієнко.