Наш край неповторний, дивовижний та обдарований невичерпними щедротами: віковими лісами, родючими землями та цілющими джерелами. Але основне багатство нашого краю – щирі, мудрі, працьовиті й  талановиті люди. Вони своєю працею й талантом прославляють нашу рідну землю на весь світ. Серед тих, ким може пишатись Хмільницький край – талановитий лікар та видатна особистість  Юрій Гребенюк. 

   На Мазурівці, в сім’ї  Степана Івановича та Наталії Кирилівни Гребенюків, в ніч свята Михайлова Чуда, народився красивий русявий хлопчик. Маленький Юрко ріс у великій родині і опікувався надзвичайно щедрими на любов дідусем та бабусею. Дідусь Кирило був швецем, робив гарні чоботи та мав велику пасіку. Незважаючи на хвору ногу, був веселою людиною і мав дуже гарний голос та співав у церковному хорі. У дідусевій хаті, в червоному кутку, висів образ цілителя Пантелеймона і маленький Юрко частенько задивлявся на світлий образ святого, напевно тому й обрав професію лікаря і присвятив своє життя служінню людям. 
  Тож закінчивши вісім класів у Хмільницькій школі №1, 14-річний Юрко не вагаючись вступив у Вінницьке медичне училище ім. Д.К. Заболотного, яке закінчив з відзнакою. Пропрацювавши у відділенні анестезії та реанімації Хмільницької ЦРЛ, згодом пішов служити на Балтійський флот, де здобув спеціальність рентгенлаборанта, а далі – знову навчання  на лікувальному факультеті Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця та в інтернатурі за фахом "Отоларингологія".  Професійну кар’єру лікаря розпочав у славнозвісній Олександрівській клінічній лікарні, де в 90-ті роки разом із лікарями-інфекціоністами долав наслідки страшної епідемії дифтерії. Паралельно працював асистентом кафедри отоларингології Київського медичного університету і займався вдосконаленням діагностики та лікування сторонніх тіл стравоходу. По цій складній темі у 2005 році захистив кандидатську дисертацію. 
   З 2009 року Юрій Гребенюк - головний отоларинголог Південно-Західної залізниці. Тривалий час він опікувався отоларингологічною службою Вінницької області, зокрема,  Хмільницьким медичним центром реабілітації залізничників. Надавав спеціалізовану хірургічну допомогу нашим землякам-хмільничанам. 
   Та не лише хірургією переймається Юрій Степанович. Останнім часом його надзвичайно хвилюють механізми розвитку патологічних станів людини і ефективні заходи попередження хвороб, тому він отримав другу вищу освіту лікаря з народної та нетрадиційної медицини. Він постійно вдосконалює свої професійні навички, тож і зараз отримує психологічну освіту гештальт-терапевта. 
   Є у Юрія Степановича і особлива пристрасть це все, що пов’язано із голосом людини.  Тож в 2013 році він освоїв професію фоніатра, працював у Національній опері України, на відомих телевізійних проектах «Зірка + Зірка», «Голос Країни». Але особливо його приваблює духовний спів, тому багато років на благодійній основі він працював викладачем у кліросній школі при Свято-Троїцькому Іонінському монастирі. 
    Медицина і література – дві зовсім протилежні галузі, але у житті лікаря вони надто міцно переплелися. Юрій Степанович не лише рятує своїх пацієнтів та повертає їм здоров’я, він напрочуд творча людина, адже вміє вправно лікувати ще й словом.  З-під його пера, під псевдонімом Михайла Вітра, вийшли у віртуальний світ співочі вірші. А на свій 55-річний ювілей він видав поетичну збірку «Голосники», яку презентував в галереї Києво-Печерської Лаври.  Присвятив свою поезію пан Юрій найдорожчій серцю людині - своїй матусі, а в її образі -  усім матерям і нашій неньці-Україні. 
   - В моїй родині було багато віруючих людей. Рідний брат бабусі Євдокії - Яків Сивак, йдучи на громадянську війну у 20-х роках, подарував Мазурівській Свято-Троїцькій церкві позолочені Хорунгви, які виносять і тепер на хресні ходи під час великих християнських свят. А мій прадідусь Мусій, ще в дореволюційні роки був церковним старостою і разом з прабабусею Олександрою готували і влаштовували святкові церковні обіди у дворі своєї хати в с.Соколова. До речі, хатина, в якій вони жили, й досі збереглася, а от церква, на жаль, зруйнована, - розповідає пан Юрій.
  Талановитий земляк має заповітну мрію – відродити  на своїй маленькій Батьківщині у с.Соколові храм із справжніми акустичними християнськими голосниками, яких в Україні, на жаль, залишилося зовсім мало. Сподівається, що прийде час і над селом полине ангельський спів, а храм стане справжньою окрасою Хмільницького краю. 

Спілкувалась 
Наталія Черненька