В суботу, 21 вересня,  хмільничани відзначили день народження нашого міста. Хмільник – мала батьківщина, що має багату історію, яку творили талановиті  та надзвичайно працьовиті місцеві жителі. Художники, педагоги та працівники культури, спортсмени та бізнесмени – кожен із хмільничан  докладав чималих зусиль у розбудову міста. 
   Про історію містобудівного розвитку Хмільника, що охоплює період  інтенсивного будівництва з кінця 60-х років минулого століття до початку 2000-х, розповідає головний архітектор Хмільника Михайло Загниборода.
  Одним із основних факторів, які визначають житлово-побутові умови в місті, є організація мережі культурного і торгово-побутового обслуговування. З кінця 1960-х років і до початку 1990-х років Хмільник інтенсивно розбудовувався. В житлових масивах з’являлися нові універсами як основний тип продовольчого й промислового магазину. Курс на розвиток індустріального будівництва дозволив оперативно вирішувати основну соціальну проблему - забезпечення населення житлом. Будівництво орієнтувалось на місцеву будівельну індустрію (цегла, щебінь, залізобетон, пиломатеріали). На багатьох будівельних майданчиках «кипіла» робота, працювали автомобільні й баштові крани. 
   Новий силует міста визначили багатоповерхові житлові забудови на вулицях Леніна й 1-го Травня, Столярчука й Горького, Василя Порика й Чапаєва. З’явилися нові  будівлі шкіл та дитячих садків. Відрадно, що острівну частину міста-курорту прикрасили дві окремі  триповерхові будівлі - універмаг і поштамт. В 1972 році почалось навчання в новій триповерховій середній школі №1 (керівник С.А. Дац). В 1981 році розпочали будівництво гуртожитку СПТУ-40 на 360 місць і житлового будинку для його викладачів на вулиці Жданова. В 1985 році Дорожня клінічна лікарня №2 Південно-західної залізниці отримала шестиповерховий лікувально-діагностичний корпус із зимовим садом (керівник Н.Я. Гольденберг). 
   Розширились обсяги  виробництва на існуючих міських промислових підприємствах. На їхніх майданчиках проводилось будівництво і нових цехів, і різних допоміжних споруд. Це стосується заводу «Хмільниксільмаш» (керівники І.В. Мельничук та П.П. Собчак), ремонтно-механічного заводу (керівники С.Й.Шерман і Д.І. Черній), заводу залізобетонних конструкцій (керівник М.У. Вайнер), заводу сухого знежиреного молока (керівники В.І. Лук’янов і М.І.  Царук), а також трьох фабрик: швейної (керівник Н.К. Калашнікова), меблевої (керівник Г.Д. Демчук) і прядильно-ткацької (керівник Є.С. Шуляк). Нові об’єкти вступили в дію на автопідприємствах: АК-0100 (керівник С.П.Тонкопієв), АТП-10573 (керівники В.І.Христюк, С.І. Бронюк), «Агромаш» (керівник М.Ф.Павлюк). 
Відповідно до Генплану, в 1974 році біля залізниці на території площею більше 9 га збудовано Хмільницький елеватор силосного типу ємністю 50,0 тис. т – споруду, висота центральної башти  якого (60 м) і досі є домінуючою на території міста. Цим генпланом міста передбачався розвиток промислової зони в північно-західній частині на вулиці Пирогова-Жданова. Тут в 1976 році запрацювала швейна фабрика з виробничими цехами в триповерховій будівлі, зблокованої з чотириповерховим адміністративним корпусом. В 1985 році на вулиці Пушкіна введено в експлуатацію станцію технічного обслуговування.
В результаті значної роботи змінився зовнішній вигляд міста. Територія його не збільшилася, але житловий фонд значно зріс шляхом будівництва житла на вільних землях. В житловому фонді 85%  будинків уже мали централізоване водопостачання, водовідведення, газифікацію. Поліпшилося автотранспортне сполучення з центром столиці України -  Києвом, обласними центрами, селами Хмільницького району завдяки поліпшенню системи пасажирської транспортної інфраструктури із будівництвом споруди нової автостанції і автопарку. 
   В 1978-1982 роках розпочалось будівництво районного Будинку культури з двома залами на 700 і 200 місць, який у 1983 році прийнято в експлуатацію (ПМК-40, виконроб В. Подзігун). На березі Південного Бугу зведено двоповерхову будівлю ресторану «Червона рута» комбінату громадського харчування, а поруч лазневий комплекс на 100 місць із пральнею-хімчисткою, які тривалий час обслуговували жителів. В південному районі по вул. 1-го Травня з’явилися також об’єкти громадського призначення: ресторан «Першотравневий», двоповерхова будівля побутового обслуговування, а окрасою вулиці Леніна став будинок торгівлі «Кооператор» райспоживспілки.
   У другій половині 1970-х екстер’єр вулиці Кірова прикрасив чотириповерховий терапевтично-хірургічний корпус ЦРЛ. В 1980 році на вулиці Жданова по типовому проекту збудували навчальний корпус із виробничими майстернями й гуртожиток СПТУ-10 (40)  на 720 місць. В 1982 році прийнято в експлуатацію триповерхову будівлю середньої школи №4 на 1176 учнівських місць на вулиці 1-го Травня. На початку 80-х років проведено розширення з двоповерховою добудовою середньої школи №2 (керівник В.Й. Березан),  наприкінці 90-х -  реконструкцію з триповерховою добудовою середньої школи №3 (керівник Кулижський). 
   В цей же період продовжувалося будівництво п’ятиповерхових, дев’ятиповерхових житлових цегляних будинків. За кошти Міністерства сільського машинобудування проведено будівництво будинку по вулиці 1-го Травня для працівників ремонтно-механічного заводу (керівник І.П. Слабкий). Військове відомство  забезпечило службовців санаторію «Хмільник»  (керівник В.М. Ляшенко) дитсадком на 80 місць і житлом по вулиці Кірова.     
Розвивалося садибне будівництво за рахунок резервних міських територій. Однак,  із 1973 року до кінця 1980-х років рішенням облвиконкому було встановлено обмеження його розвитку в місті-курорті.                                                                                                                                                                                                                              
   В 1980 році було організовано парковий простір: розчищено, поглиблено і з’єднано трубопроводом  два озера, частину берега укріплено кам’яною стіною; прокладено інженерні комунікації, встановлено трансформаторну підстанцію; зведено паркові споруди - танцювальний майданчик, дві альтанки, фонтан з водограєм, громадську вбиральню, оглядове колесо, яке підносило на рівень польоту птаха дорослих і місцеву дітвору.  Висаджено дерева різних порід. Територія парку збільшилася за рахунок оболоні на обох берегах Бугу до 20 га, отримавши категорію малого. 
   Будівельна індустрія дозволяла реалізовувати соціальне будівництво. Розвинулись місцеві підприємства: завод залізобетонних виробів (керівник М. У. Вайнер), цех керамічної цегли (А.М. Пасєка), хлібокомбінат РСС (А.В. Шевченко). Укріпились виробничі бази будівельних організацій: ПМК-40 (керівники В.М. Макопух і В.В. Дяченко), ПМК-2 (керівник Назмудінов), дільниць: РБД (В.Г. Ведиборець), РШЕД (керівник І.М. Абович), РШБД (керівник О.А. Щербатюк), МРБД (керівник М.П. Панаскевич). На вулиці Лисенка організовано дві виробничі бази: райкомунгоспу і ПМК-208 «Водбудтресту» (керівник С.І. Хортюк). За кошти цього відомства прокладено інженерні комунікації - водопониження і каналізацію, збудовано вулицю Лисенка  з твердим покриттям і одностороннім тротуаром. 
   Генпланом 1981 року інститутом «Діпромісто» на підставі даних дослідження басейну мінеральної води і родовища торф’яних грязей були внесені функціональні  зони курорту з трьома санаторно-курортними комплексами: Острівний, Вугринівський та Лісний. Для міста-курорту були встановлені межі округу й три зони його санітарної охорони. На початку 80-х років для працівників швейної фабрики збудовано житловий будинок на вулиці Леніна, два висотних житлових будинки - для заводу «Хмільниксільмаш» і працівників обласної фізіотерапевтичної лікарні. 
    В 1982 році завершився екстер’єр вулиці 1-го Травня двома п’ятиповерховими житловими будинками санаторію «Південний Буг» й санаторію «Хмільник».  
Дитяче відділення районної лікарні тривалий час знаходилось у пристосованій одноповерховій будівлі по вулиці Пушкіна. В 1988 році було збудовано двоповерхову будівлю дитячого відділення на 60 ліжок, що в комплексі ЦРЛ на вулиці Кірова (керівник П.С. Каріцький).                                                                                                                                                                                         
   Шляхом кооперування коштів кількох санаторних установ у 1989 році було прокладено радоновід від «Голодьківського» родовища мінеральної радонової води до І-го санаторно-курортного комплексу. 
   У 1989 році в місті з’явилися нові житлові вулиці – Бистрицького, Польова, Висоцького, Південнобузька, Залізнична, Островського, пров. М.Вовчка, забудова по 2 пров. Кутузова. З 1988 по 1995 рік уже було введено в експлуатацію 37 садибних житлових будинків.      
  В цьому ж році було побудовано так званий курзал (Будинок культури) на 700 місць на території профспілкового санаторію «Хмільник». 
  В середині 80-х років вигляд міста значно поліпшився: розширились роботи по реконструкції площ, головних вулиць та двох залізобетонних мостів  через річку Південний Буг (виконроб В.О. Косенко), а  також двох мостів через річку Хвосу. 
  В 1987 році було проведено розчистку й поглиблення ставу на річці Хвосі, укріплено берег і влаштовано набережну. Проведено благоустрій другорядних вулиць: Кутузова, Пушкіна, Дзержинського, Пархоменка, Пирогова, Маркса, Кірова, Червоного козацтва, Горького, Фрунзе, Декабристів, Таращанської (частково). Екстер’єр вулиці Пушкіна завершився  такими об’єктами: районний вузол зв’язку (Б.А. Яцков), управління сільгосподарства (І.М. Черній), комбінат  комунальних підприємств (А.М. Король),  райспоживспілка (А.О.Коваль), комбікормовий завод (А.М. Поліщук), завод сухого знежиреного молока (К.Л. Пилипчук). За кошти швейників збудовано п’ятиповерховий житловий будинок по вулиці Леніна, дев’ятиповерховий малосімейний будинок по вулиці Декабристів, відомчий дитячий садок на 80 місць і розпочато будівництво гуртожитку на 148 місць на вулиці Пушкіна. Військовим санаторієм на вулиці Ватутіна збудовано дев’ятиповерховий житловий будинок. В кінці 1990 р. прийнято в експлуатацію житлові будинки по вулицях Кутузова  і Котовського. На розі вулиць Котляревського-Столярчука збудовано п’ятиповерховий будинок для працівників ремонтно-транспортного підприємства РАПО. А по вулиці Столярчука підприємство ПМК-51 треста «Сільбуд» за власні кошти розпочало будівництво дев’ятиповерхового житлового будинку. Будівництво цього об’єкту завершило інше підприємство лише в 2010 році.
   Варто зазначити, що  за цей період громадського житла в експлуатацію було введено найбільше. Наприкінці 80-х років із громадських об’єктів по типових проектах було збудовано триповерховий будинок побуту, що  на розі вулиць Пушкіна-Леніна (кер. Звєрков Є.М.), силами ПМК-40 дво-триповерховий банк «Україна» на вулиці Червоного козацтва (керівник А.І. Петров) й  чотириповерхова споруда міському КПУ на вулиці Столярчука.        
Хмільник у 1991 році став курортом державного значення в складі восьми санаторно-курортних установ. А з 12 травня 2011 року діє Закон України «Про оголошення природних територій м. Хмільника курортом державного значення». В оздоровницях щоденно йде напружена робота сотень лікарів, технічного персоналу, кухарів та офіціантів, які відстоюють надію і сподівання десятків тисяч  хворих з України, з ближнього і далекого зарубіжжя. Наше місто стало провідним та єдиним радоновим бальнеологічним курортом України. Ще одним лікувальним фактором курорту є торф’яна грязь Війтівецького родовища, що входить до першої ділянки другої зони санітарної охорони курорту. 
   В часи Новітньої історії України в 1994 році розроблявся новий генеральний план Хмільника. Завдяки перебудовуючим процесам до міста було приєднано територію площею 547,1 га. Станом на 1 травня 1997 року на території міста знаходилося 4394 об’єкти: заводи, фабрики, санаторії, заклади освіти й дитсадки, лікарня, поліклініки, кінотеатри, магазини, споруди інженерної  інфраструктури, багатоповерхові житлові будинки.
На підставі Генерального плану міста проводилась містобудівна діяльність. Але на той час навіть статус міста-курорту, на жаль, не враховувався державою при ринкових трансформаціях. Припинилося державне фінансування на будівництво житла, об’єктів соціального, культурно-побутового обслуговування, на будівництво нових інженерних і транспортних комунікацій, багатоповерхове житлове будівництво. 
   На жаль, не вдалося завершити будівництво й реконструкцію ряду об’єктів, на які була виготовлена проектно-кошторисна документація, а на деяких й розпочато будівництво.
   З 80-х до кінця 90-х років місцева житлова політика була орієнтована на садибне житлове будівництво за рахунок коштів індивідуальних забудовників. За період з 1988  до кінця 1999 року індивідуальним забудовникам виділено 2536 земельних ділянок.         
   З 2000 року введено в експлуатацію 45 об’єктів громадського харчування, із них 7 кафе: «Старе місто», «Піцерія», «Дежавю», «Дорожне», «Візит». Обслуговують містян та гостей п’ять ринків, де понад 1200 торгівельних місць; 329 торгівельно-побутових закладів, із них 10 об’єктів побутового обслуговування, 7 відділень банківських установ, 260 кіосків.