Таке питання постало перед організаторами міжнародного етнофестивалю звичаєвої культури “Живий вогонь” після того, як вони отримали лист виконавчого комітету Хмільницької міської ради за підписом міського голови Сергія Редчика.  Про відмову проведення фестивалю "Живий вогонь у Хмільнику.
  Ця відповідь наводить на думку, що хтось у міськраді дуже хоче "загасити" проведення "Живого вогню" у Хмільнику не лише у цьому році, а й на усі наступні роки, як кажуть, раз і назавжди. Кому і чому цей добрий захід став наріжним каменем?

  Україна є неповторною країною у своїх традиціях, звичаях та обрядах. Саме відродження та збереження традиційної культури та фольклору допомагає відновити втрачену самобутність та самовизначеність нас як нації.  Одним із напрямків повернення до народних традицій, розвитку та популяризації автентичного фольклору, а головне - економічного розвитку громад є різні етнофестивалі. 
  На жаль,  хмільничанам  не часто доводиться бувати на таких заходах. А ті, хто бував,  стверджують, що в складних умовах сучасного виживання, магія природи, дух легенд та сила української пісні є справжнім острівцем щастя, свободи, душевного спокою та гармонії, який знову і знову вабить своєю енергетикою. 
  Для хмільничан та численних гостей міста таким острівцем радості та емоційного підйому три роки поспіль був етнофестиваль звичаєвої культури “Живий вогонь”. Започаткований цей фестиваль був у Вінниці. А  у 2016 році, завдяки особистим перемовинам з оранізаторами фесту, було відкрито нову сторінку його історії - "Живий вогонь" вперше запалав у Хмільнику. Скажу відверто, перед проведенням фестивалю у мене виникали певні перестороги: чи сподобається, чи потрібен такий фестиваль нашим людям, чи приживеться на нашій території... Але ці перестороги відійшли одразу після того, як напередодні фестивалю у Хмільник почали з`їжджатись люди з усіх куточків України. Перший  "Живий вогонь" став наймасовішим заходом за всю історію нашого міста.  
  Проведення фестивалю нібито стало традиційним, адже проходив він у Хмільнику три роки підряд, а всі,  хто приїздив на цей фест, давали про нього лише позитивні відгуки,  у соцмережах фестиваль і місто славили на весь світ. І це справедливо, бо наше місто має мальовничу природу та багатовікову історію, де переплелись успіхи та трагедії, визнання та забуття, відродження та стагнація, і навіть казка та бувальщина.  Недарма ж саме наш рідний Хмільник асоціюється з Лігою історичних міст України.
  Завдяки фестивалю наш міський парк перетворювався на територію вільних людей, міні-наметове містечко, де на декілька днів можна було забути про щоденні проблеми і турботи, відчути свободу та шалений драйв. У самому центрі міста, на великій сцені “співочого поля”, виступали вітчизняні та зарубіжні етно- фольк- рок-гурти, на малій сцені – автентичні музичні гурти, аматорські колективи, місцеві барди, окремі виконавці. Окрім того, на гостей чекали численні майстер-класи гончарів, ткачів, ковалів, художників, музикантів і т.д. Для нічного кінозалу обиралися фільми національно-патріотичного змісту. Проводилися виставки образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтва (національні подвір’я, світлиці). Постійно діяв ярмарок народних виробів та виїзний пункт харчування. За древнім слов’янським звичаєм проводився обряд спалювання опудала Марени, який є одним із народних купальських атрибутів.  А кульмінацією, так би мовити родзинкою свята,  було обрядове купальське дійство, в ході якого українські козаки з габаритної дерев’яної установки, без застосування запалу висікають іскру – символічний “живий вогонь”, що має фізичну і магічну сутність. Крім того, фестиваль пропагував здоровий спосіб життя, тому на ярмарку не торгували алкогольними напоями і сигаретами. Відпочиваючи на лоні природи з друзями та близькими, люди отримували масу  позитивних емоцій. Одним словом, у курортному Хмільнику відбувався фестиваль українського духу, де учасникам пропонували щось особливе й водночас традиційне, та головне – атмосферу єдності, відчуття власної причетності до творення сучасної української культури через відновлення історичних надбань. А слоган фестивалю “Живий вогонь" єднає Україну” повністю себе підтвердив, адже в Хмільник на фестиваль приїздили люди з усіх куточків України. Тут вони знайомились, спілкувались, ділились враженнями, а найголовніше - всі по-справжньому відчували себе, як вдома. А по завершенні фестивалю слава про Хмільник розносилась по всій Україні. 
  Цьогоріч фестиваль буде проходити в селі Якушинці Вінницького району, бо виконавчий комітет Хмільницької міської ради відмовив організаторам заходу у проведенні його у Хмільнику.
  Кому і чому цей добрий захід став наріжним каменем? 
 Сьогодні з впевненістю можу сказати, владна команда міста не дбає про наше культурне та духовне відродження. Не переймається й національно-патріотичним вихованням молоді. Інакше, як пояснити факт відмови. Як можна так бездумно втратити те, що приносить користь жителям громади, що приносить користь місту без жодних витрат з міського бюджету. Адже на фестиваль “Живий вогонь” за три роки його діяльності з міського бюджету не було виділено жодної копійки. Незважаючи на те, що організація фестивалю - це справа затратна, підтримувалась та фінансувалась вона меценатами, людьми, котрі розуміть значимість відродження культури та духовності. Дуже прикро, що міський голова Сергій Редчик, розповідаючи людям про гостру необхідність розвитку у місті туризму, насправді не розуміє, що подібні фестивалі найкраще сприяють туризму, який є ще й економічною складовою бюджету міста-курорту. А можливо, і розуміє, але через особисті, а можливо і не особисті амбіції робить так, щоб фестивалю в місті не було. 
  Незважаючи на те, що хмільницькі керманичі зробили усе для того, щоб "Живого вогню" в Хмільнику не було, я переконаний, він не “згасне” у серцях хмільничан. І впевненний, що дуже скоро ми повернемо його у місто, а бездарна і недолуга позиція хмільницьких чиновників нищити роками напрацьоване, повертаючи нас за одвірки совковості, залишиться не реалізованою.

Юрій Шевченко,
депутат міської ради