Ми усі любимо подорожувати, і яким би цей транспорт не був, із захопленням спостерігаємо за тим, що відбувається за вікном. У дорозі ми комунікуємо з людьми, знайомимося з ними, або ж часто бачимо одні й ті ж обличчя щоразу під час своєї чергової поїздки. Приміром, подорожуючи залізницею, ми бачимося з касирами. На плечах цих людей лежить велика відповідальність, адже від їхньої сумлінної праці залежить злагоджена робота станції, а від толерантного ставлення до людей – гарний настрій пасажирів. На станції «Хмільник» Жмеринської дирекції залізничних перевезень Південно-Західної залізниці працює чудовий та сумлінний колектив.  Однією з найкращих працівників пасажири вважають старшого квиткового касира Ірину Лисак. За 30 років стажу вона зарекомендувала себе з позитивного боку.

  - Я приїжджаю у Хмільник досить часто і постійно на касі зустрічаюся з Іриною Борисівною, яка завжди гарно ставиться і до мене, і до оточуючих. Ця привітна жінка ніколи не підвищує голосу, завжди допомагає вирішити проблеми з квитками і зрозуміло й терпляче пояснює усім пасажирам те, що їх цікавить, - так відгукується про Ірину Лисак харків’янка Світлана. Саме цей відгук і спонукав розповісти про касира Хмільницького залізничного вокзалу.
  Ірина Лисак народилася у місті Хмільнику. Після того, як отримала шкільний атестат зрілості й закінчила Вінницьке училище трамвайно-тролейбусного управління, два роки пропрацювала водієм трамваю. Але наполегливого трудоголіка "покликала" до себе мала батьківщина, і Ірина Борисівна повернулася додому, у рідне місто. Працювала певний час у шовкопрядному розпліднику, обрізала дерева шовковиці, била ящики. Згодом доля повернулася так, що Ірина Лисак опинилася на залізничному вокзалі. Свою теперішню посаду вона отримала не одразу. Довелося деякий час побути кочегаром, а після того, як в касі з’явилося вакантне місце, вона почала працювати звичайним касиром. Звісно ж, після того, як пройшла курси на квиткового касира у місті Жмеринці та столиці. Це була не проста робота, адже раніше потяги їздили через Хмільник цілодобово, мало того, через курортне місто були відкриті міжнародні перевезення і навантаження було досить-таки великим. Тепер усі, хто хоче скористатися залізничним транспортом, переважно мають їхати на вокзал у місто Вінницю. 
 Ірина Борисівна працює на залізниці з 1989 року. За весь період роботи на касі ось уже вісімнадцять років Ірина Лисак – старший квитковий касир, у підпорядкуванні якої шестеро працівників. Її робота завжди пов’язана з людьми, - вона оквитковує пасажирів, та й з паперами доводиться частенько "погратися", - робить звітність, перевіряє роботу касирів, розробляє графіки  тощо. Коли немає нічної зміни, а робочий час у неї до сімнадцятої години, все одно частенько засиджується на роботі: треба ж документи упорядкувати. А в нічну зміну, каже, спокійніше і тоді теж намагається переробити  всю документацію. 
  Багато людей приїжджають до Хмільника, і вони стали для старшого касира уже не лише постійними клієнтами, а навіть добрими знайомими. Про Ірину Борисівну знають не тільки в Україні, а й за її межами: жителі Ізраїлю, Росії, Німеччини приїжджають до Хмільника і дякують своїй касирці за добро і увагу, за людяність.  
  За сумлінну працю Ірину Лисак неодноразово нагороджували різними грамотами, але, зізнається, найкращими нагородами для неї були й залишаються вдячні слова пасажирів. Окрім роботи основної, Ірина Борисівна має куди подіти фізичні сили і вдома, адже проживає у приватному будинку, де і город є, і невеличке господарство. А заспокоєння знаходить в улюбленому хобі, бо давно вже захопилася вишивкою бісером. Багато картин пороздавала, деякі висять вдома на стіні, а деякі ще не закінчила, чекають на неї, доки вона знайде вільну хвилинку. В усіх починаннях Ірину Лисак підтримують її коханий чоловік та дві донечки, допомагають їй як фізичною працею, так і моральною поміччю.  
 

Алла Корнієнко, 
«Життєві обрії».