І знов весна! Змінюються пори року. Змінюється світ, а в моєму рідному Хмільнику вулицю Кірова змінили на нову назву – Монастирська. А чи покращало від цього моє життя, життя вчительки-пенсіонерки? Таких, як сьогодні називають «діти війни». І що це нам, "дітям війни", дає?
Ми так само з року в рік, самотужки долаючи велику відстань до автозупинки, добираємось до неї, щоб звідти автобусом дістатися до поліклініки або лікарні. Важко долати цей шлях: заважають довго прожиті роки, зіпсоване голодоморами здоров’я, погодні умови. А про виклик таксі під час хвороби навіть мови не може бути, бо кошти сучасного рядового пенсіонера дуже мізерні.
Доцільно пояснити, що у нас в межах вулиці Монастирської значно висока щільність населення. Тут багато жителів поважного віку, школярів, маляток, і під час захворювання в усіх одна проблема – як дістатися хворому до лікарні?
З настанням тепла багато хмільничан відвідують могилки своїх рідних на кладовищі, до якого веде «довгобродська» вулиця Чайковського. Важко долати людям довгий шлях від автозупинки «Школа №4» до кладовища, тримаючи в одній руці відерце з квітами, а в другій – палицю, яка підтримує, щоб не впасти під час довготривалої ходьби. А поряд, вздовж дороги, вже роками марно стоять спеціально споруджені привабливі автозупинки, ніби вказуючи на швидкий шлях до поліклініки, лікарні та до цілющих куточків природи – освяченої степової криниці.
Звертаюсь до міського голови з проханням розглянути питання транспортного забезпечення жителів цього великого мікрорайону. Зробіть щось добре і необхідне для людей, аби вони відчули покращення. Прикро, але жителі Хмільника, а особливо його околиць, покинуті місцевою владою на призволяще. Незважаючи на це в душі всеодно не згасає надія на те, що «І на нашій вулиці буде свято», і побіжить новенький автобус по маршруту: «Поліклініка – вул. Монастирська – Степова криниця – Лікарня – Зупинка Паркова – Поліклініка». Автобус для "дітей війни", онуків з романтичною назвою «Степова криниця».
Валентина Іванівна Овсянюк,
ветеран педагогічної праці