З покоління в покоління у хмільницьких молодят зберігається традиція після укладання шлюбу в РАЦСі, їхати до лісу, пити шампанське, а порожні пляшки, перев’язані стрічкою, закидати на гілля дуба. 
Однак є хмільничани, які стурбовані наслідками від таких дій молодят та їхніх гостей. Свою думку з цього приводу описав Василь Володимирович Гальчевський, котрий закликає дбати про природу, а весільне гільце створювати безпечним для природи, екологічним способом. 

«Їхав козаченько, 
не став спочивати,
Летіла зозуля, не стала кувати,
Проїжджали гості, на мить 
зупинились,
Побачили «диво», 
яке їм не снилось.
Впав на землю жолудь, 
дубочком не зріс,
Вкотре пробачає людям 
щедрий ліс.

…Гуляє весілля. Гуляє так, що йому нібито мало місця на небі і на землі. Тости, щирі побажання.
Радість! Народжується молода сім’я в надіях на щасливе сімейне життя.  
Більше б на нашій землі весільних свят, щоб українська родина множилася дітьми і внуками, жила в достатку. І так від роду і до роду, в добрі й любові, в злагоді з природою. 
А чи ж відчуває кожна людина пульс природи, її болі? 
Хтось же придумав чіпляти пляшки на гілля дерев. На жаль, це  продовжується сьогодні. Молодь, люди у свій святковий день ідуть до лісу, до дуба.

Зелений дуб, добрий друг,  
Чом ти у тривозі?
Чому зріс саме тут, 
При битій дорозі?

Їдуть до дуба не для відпочинку,  не для спілкування з деревом... Хтось скаже, що це не філософія і аж ніяк не фантазія. Дуб таких гостей не чекає, бо після них йому стає важче утримувати своє гілля, на якому з’являються нові пляшки.  Він чує гучне «гірко»,  бачить, як молодята за велінням своїх сердець і реагують на те «гірко», а на серці справді «гірко». Коли бачиш молоде подружжя, якому скандують біля смітника.  У нас прекрасні молоді люди. Невже не можна ініціювати щось високе, духовно неповторне, приміром, облюбувати у міському парку місце, сконцентрувати символ єднання двох сердець двома вінчальними каблучками, а на деревах пов’язувати різнокольорові стрічки, - це було б справжнє весільне гільце і як то було б радісно бачити, як під дружнє «гірко» молоді відчувають солодкість свого поцілунку. 
…Над рікою гуляє весілля.  Молодим довгих літ. А тим часом на узліссі стоїть стовп, який раніше був могутнім дубом.  Він тоді жив, відчував спеку і холод, знав, що таке дощ, сніг, мороз, чув мову лісу. 
Сьогодні на його засохлій верхівці іноді присяде ворона чи крук. 
А дерева стривожені: невже така доля і їм вготована?
Зелен дуб, добрий друг,
Красень-сторож лісу,
Ти в легендах й казках. 
Ти в народній пісні».