Підтримка репродуктивного здоров’я жінок з інвалідністю — це в першу чергу безбар’єрний доступ до медичних послуг. Але не менш важливо посилювати обізнаність, де, як і навіщо ці послуги отримати. 

Життя у Морозівці

Ольга Радецька родом зі Стаханова Луганської області. Чотирнадцять років тому  вийшла заміж і переїхала до Морозівки, яка нині входить до складу Уланівської громади. Інвалідність у жінки з 2004-го. Тоді дорогою до моря потрапила у ДТП і отримала складну травму. Чоловік Ольги також користується кріслом колісним, тож побут подружжя облаштований для зручності обох. Віктор та Ольга працюють, разом займаються господарством та рибальським спортом.

“У нас є команда людей з інвалідністю, регулярно беремо участь у змаганнях, — розповідає жінка. —  Найбільший мій улов — риба вагою майже три кілограми, а найменша — п'ятдесят грамів разом із пакетом”.  

Кілька років тому Ольга отримала водійські права. Нині обидвоє з подружжя мають по автомобілю з ручним керуванням. Для людини з інвалідністю, яка мешкає у селі, автівка — життєва необхідність. Сільські автобуси поки що не обладнані для перевезення пасажирів на кріслах колісних. 

“Якщо мені потрібно у Хмільник на роботу або до лікаря, то дістатися з села чим? Соціального таксі, як у Вінниці, у нас не існує. Щоб викликати і по тебе приїхали, — у нас такого немає”, — ділиться міркуваннями Ольга.

Турбота про здоров'я

Морозівка — село невелике. Тут проживає трохи більше пів тисячі людей. Із комунальних установ — лише бібліотека. Сільська рада та заклад охорони здоров'я знаходяться в сусідньому Уланові. Але для профілактичних оглядів та невідкладної допомоги Ольга та її чоловік частіше їздять до Хмільника. Саме там уклали декларації з сімейним лікарем. Та й вузьких спеціалістів у районному центрі є більше.

“Звісно, я не завжди можу сама впоратись. Якщо слизько, то потребую сторонньої допомоги, щоб підштовхнути візок на пандус або пересісти у нього з машини. Якщо лікар працює на другому поверсі і я не можу піднятися до нього, то зазвичай він спускається до мене і ми розмовляємо в коридорі, — розповідає Ольга. —  Я намагаюсь піклуватися про себе і стежити за здоров'ям. Наприклад, знайшла лікаря, який може провести гінекологічний огляд на кушетці. Звичайне крісло для мене недоступне, оскільки вище мого зросту”.

На думку Ольги, було б добре, щоб для маломобільних пацієнток у кожній медичній установі було обладнано окреме приміщення на першому поверсі, куди за потреби міг би спуститися невролог, дерматолог, пульмонолог або інший спеціаліст і провести огляд у комфортних умовах.

Кабінет у Хмільницькій центральній лікарні

“Нещодавно я дізналася, що в Хмільницькій центральній районній лікарні працює гінекологічний кабінет, де таких жінок, як я, можуть якісно оглянути. Це дуже важливо, якщо я з сільської місцевості, у нас таких місць раніше ніколи не було”, — підсумовує Ольга Радецька.

Кабінет, про який згадує героїня, — безбар’єрний. Його перевага — надавати невідкладну медико-психологічну допомогу жінкам, які зазнали насильства. Але інклюзивні умови дозволяють оглянути будь-яку жінку незалежно від віку, місця реєстрації та стану здоров’я. Кабінет знаходиться на першому поверсі відділення екстреної допомоги (вул. Монастирська, 71). До входу веде зручний пандус, а поруч з кабінетом є доступна вбиральня. Крісло-трансформер, встановлене у кабінеті, підлаштовується під потреби маломобільних жінок. Приймають тут цілодобово, безкоштовно і за потреби — конфіденційно.