35-річний Володимир Сироватко із Вінниці – людина, на котру варто рівнятись. Ветеран АТО, повернувшись з війни на Донбасі, всиновив трьох хлопчиків.
Жити, пам’ятаючи минуле… Вкладати знання, здоров’я, сили, захищаючи та розвиваючи країну… Продовжити свій рід, здійснивши вчинок, що не всім під силу…
У той час, як хтось знаходить тисячі причин, аби зайвий раз не їхати до рідних, хтось відмовляється від новонароджених дітей, а хтось «косить» від армії, є люди, що глибоко розуміють цінності, заради яких потрібно жити…
35-річний Володимир Сироватко із Вінниці – людина, на котру варто рівнятись сучасному поколінню. Звісно ж, доля в кожного своя, але сенс життя має бути. Він повинен виражатись в думках, які озвучує людина, в її почуттях, діях, планах на майбутнє, не лише власне, а майбутнє свого роду, своєї країни…
Керівник експертної групи аналізу політики Директорату державної мовної політики у Міністерстві культури України, ветеран АТО і батько трьох дітей Володимир Сироватко розповів нашим журналістам про головний статус у його житті й те, як у селі Думенки Хмільницького району досліджував свій рід.
- У 2014 році ми з дружиною були на Майдані, - пригадує Володимир. – Відстоюючи інтереси країни там, я морально був готовий захищати її в зоні АТО. У військкоматі мені двічі відмовили, через проблеми зі здоров’ям, та через деякий час – мобілізували. У навчальному центрі на Львівщині пройшов підготовку. Служив в одному з батальйонів 28-ї бригади.
Карлівка та Красногорівка… Гради і САУ, втрата бойових побратимів… За період служби в АТО Володимира на війні у механізованій бригаді загинуло понад 80 бійців. Втім, він не був боягузом, а сміливо виконував свій військовий обов'язок, інколи навіть не укриваючись під час обстрілів. Це була не просто зона, де бійці захищають країну, а місце, де по-справжньому розумієш цінність життя. І вона не в грошах, не в «понтах», не в прагненні бути кращим за когось чи мати більше, ніж хтось. Вона в простих речах, які нас оточують, та на які ми, на жаль, часто не зважаємо.
- Ми з дружиною Надією одружились 2007 року. З того часу мріяли про дітей, але завагітніти не вдавалось, - каже Володимир Сироватко. – Ми почали перейматись, адже хотілось, щоб мій рід Сироватків мав продовження. Бажання всиновити дитину виникло, коли я був на війні. Просто в один момент усе життя перевернулось, коли за один вечір загинуло кілька побратимів, які пішли у розвідку. Про своє бажання одразу повідомив дружині – вона мене підтримала. Коли восени 2015-го повернувся додому, ми стали готувати пакет необхідних документів.
Подружжю запропонували познайомитися з хлопчиком і трьома братиками. Вони вирішили всиновити братиків.
- Жінку, що народила діток, позбавили батьківських прав, - розповідає Володимир. – Потім їх всиновила сім’я, котру згодом також позбавили батьківства за жорстоке поводження.
П’ятирічний Артем, чотирирічний Максим та трирічний Миколка вже своїм справжнім батькам цілували руки та зав’язували шнурки на взутті… Володимир та Надія не розуміли, чому вони так поводяться. Лише згодом дізналися, що раніше діти були усиновлені родиною пастора, там їх навчили цілувати руки й приносити взуття.
- Артемко народився 16 червня, зараз йому 8 років, Максимко 24 серпня на День Незалежності, йому 7, а Миколка 19 грудня – у День святого Миколая, йому за місяць виповниться 6 рочків, - каже батько хлопчиків. – Спочатку з ними було дуже важко налагодити контакт та викликати довіру, після того, що малюкам довелось пережити. Вони були худенькі, погано розмовляли, не вміли тримати олівець… Зараз діти навчаються в школі, відвідують народний ансамбль танцю «Барвінок». Надія має педагогічну освіту, вона постійно займається з дітками, навчає їх та виховує.
Одним із захоплень Володимира Сироватка є генеалогія – дослідження родоводу. Він прискіпливо ставиться до вивчення усіх фактів, що стосуються його предків. Вивчає документи та відвідує місця, де є згадки про його рід.
Минулого року він досліджував батьківську гілку роду та ідвідав село Думенки Хмільницького району.
- В Думенках народилася моя бабуся Ніна Павлівна Онищенко, - каже Володимир Сироватко. – Вона померла ще до мого народження. Тож я там ніколи не був. З місцевою жителькою, завідуючою клубом Антоніною Корешковою ми відвідали закинутий будинок, де проживала бабуся та її батьки, знайшли старовинні речі в будинку і поспілкувались з людьми, які пам’ятають Ніну Павлівну. А дід мій Дмитро Андрійович Сироватко народився у селі Кабатня Іллінецького району.
Володимир досліджував свій рід і в інших областях України, де проживали родичі його батька й мами.
Для молодого багатодітного тата й людини, що прагне кращого життя для своїх рідних, близьких та всієї країни, як і для всіх нас, дуже важливо, щоб в Україні нарешті настав мир. У Володимира Сироватка, котрий ризикував своїм життям на війні, з цього приводу своя чітка позиція.
- Ми повинні чітко знати, хто ворог і перемогти його, - наголошує Володимир Сироватко. - Як боєць АТО я перебуваю в оперативному резерві першої черги. Коли буде призов, я готовий йти знову захищати країну. Мир настане тільки шляхом перемоги.
Юлія ШАНДРА
"Життєві обрії"
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ОСІННІЙ ВЕРНІСАЖ ПО-КУШЕЛІВСЬКИ
Схожі новини
Популярні новини
