Робота, що пов’язана з викладанням, завжди вважалася дуже складною, але в той же час поважною діяльністю. Влучно про вчителя писав відомий поет Симон Соловейчик: «Він актор, але його глядачі і слухачі не аплодують йому. Він скульптор, але його роботи ніхто не бачить. Він лікар, але його пацієнти рідко дякують за лікування та далеко не завжди бажають лікуватися. Де ж йому взяти сили для щоденного натхнення? Тільки в самому собі, тільки у свідомості величі своєї справи».
Коли Бог дарував людині слово, то обумовив, що воно має бути добрим, щирим, теплим і доброзичливим. Таке слово здатне підтримати, окрилити, зігріти серце у незгодах і висловити найщиріші почуття до близької людини. І саме такі слова народжуються, коли мова йде про викладача української мови та літератури в Хмільницькому аграрному центрі професійно-технічної освіти Голембівську Лесю Романівну, з якою я спілкувалась на передодні Дня філолога – 25 травня.
Леся ще з дитинства мріяла і знала, що піде вчитись на вчителя української мови і літератури, та й батьки були не проти, навпаки, саме в цій професії бачили свою доньку та підтримували її.
- Я завжди, скільки пам'ятаю себе, хотіла стати вчителем. У дитинстві грала з подружками «в школу», заводила всім зошити, класний журнал. Улюбленим шкільним предметом була українська мова та література, любила вчити вірші, читати різні твори. Саме тому після закінчення школи вступила на філологічний факультет Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського. А під час студентської практики в школі я лише переконалася в тому, що передавати свої знання з цих предметів наступним поколінням – це моє покликання. Я люблю спілкуватись з дітьми, бачити їх розвиток, жагу до знань, це дійсно приносить мені задоволення і впевненість в тому, що професія вчителя є вагомою для суспільства, - розповідає Леся Романівна.
Після закінчення університету викладачка пішла працювати в Філіопільську сільську школу, потім працювала в одній із Хмільницьких шкіл та через деякий час взагалі покинула педагогічний шлях. Після тривалої перерви пішла працювати викладачем в Хмільницький аграрний центр.
- В той період, коли я пішла зі школи я однозначно зрозуміла, що не можу без дітей, без спілкування з ними. Хоч це і важка робота, проте, працюючи з дітьми, я маю можливість побачити, які діти з середини, їхній кругозір та отримую досить багато позитивних емоцій від роботи з ними… Навіть одна посмішка дитини чого варта. Я ніколи не шкодувала, що пов’язала своє життя з учнями, - розповідає жінка.
Леся Романівна досі пам'ятає свій перший урок та відчуття, які після нього залишилися.
- Мій перший урок відбувся у Філіопільській школі з дітьми 5 класу. Я хвилювалася і не знала, яке враження справлю на своїх учнів, але, зібравши всі хвилювання в кулак, провела урок. Дітки були дуже задоволені мною, і викладачі також, сказали, що з мене вийде гарний вчитель, - пригадує Леся Голембівська.
На теперішній роботі, окрім того, що Леся Романівна викладає українську мову і літературу, вона ще й класний керівник групи «Лісників», в якій одні хлопці.
- Всі звикли, що у хлопців класний керівник може бути тільки чоловік, адже до них і крикнути потрібно, і настанову дати правильну, і з ними більше проблем. Так думала і я доки сама не спробувала, коли треба, можу насварити, а коли треба - похвалити кожного учня, незважаючи ні на що. Вони це розуміють і тому у нас ніколи не виникає конфліктів, - розповідає жінка. - Намагаюсь бути щирою і відкритою для учнів, адже ліцей для них, як другий дім, а викладач повинен подбати і створити хороші відносини в ньому. Довіра, на мою думку, теж не менш важливий фактор у цьому, адже діти інтуїтивно відчувають наміри викладача, а найменша похибка чи негативний настрій може зіпсувати подальшу співпрацю.
З упевненістю можна сказати, що кожен урок викладачки – це неповторність, яку з нетерпінням чекають учні, бо це завжди щось нове, творче, незнане, цікаве. До того ж, Леся Романівна – людина з невичерпною фантазією, великою майстерністю та безмежною закоханістю у свою справу. Вона з легкістю знаходить шлях до кожного, спілкуючись з учнями, забуває, що вона вчителька, а бачить у них друзів, однодумців.
А ще вона любить займатись організаторською діяльністю: з дітьми, організовує різні заходи, вистави. В минулому році з учнями зробили виставу «Сватання на Гончарівці».
На завершення розмови викладачка поділилась, якими якостями, на її думку, повинен володіти педагог.
- Вважаю, що вчитель має бути на одній хвилі з учнями, щоб знати, як їх зацікавити. У вчителя має бути гарне почуття гумору, він має бути творчим, оригінальним, завжди мати в голові запас свіжих ідей. Кожен вчитель чи майбутній педагог, як і сам учень, повинен прагнути до самовдосконалення, працювати над собою, і не тільки з того предмету, який він викладає, але і з усіх інших сфер діяльності і, звісно, це дасть певний ривок на отримання хорошого результату.
Тетяна Сенцова
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:ХМІЛЬНИЧАНИ МОЖУТЬ ДОЛУЧИТИСЬ ДО МІЖНАРОДНОГО ФОТОКОНКУРСУ «ВІКІ ЛЮБИТЬ ЗЕМЛЮ»
Схожі новини
Популярні новини
