Після проголошення незалежності 24 серпня і до Всеукраїнського референдуму 1 грудня, газета стала справжнім майданчиком для політичних обговорень для хмільничан: традиційні дописи про роботу колгоспів та заводів розбавили дискусії про майбутнє новоствореної держави. Фрагмент одного з таких матеріалів за авторством росіянина за походженням М. Козлова:
За Чорновола
…Прийшли більшовики і затесались до нас в старші брати. І цей старший брат російський не став забороняти мову українця, а русифікувати її. А це ще гірше. Все рідше можна було почути українську мову, особливо у містах. Забувались українські народні традиції, не розвивалась культура. Правда, деінде по селах хтось із людей старшого віку ще говорив українською мовою, а молодь соромилася.
Хіба це по-божому — відмовлятися від своєї рідної мови. Це все одно, що відмовлятись від матері, яка тебе породила.
Кравчук та його команда знову можуть український народ перетворити в молодшого брата. До яких пір жити нам під однією покрівлею з "братом"? У нього своя сім'я, в українця - своя. Пора жити окремо, самостійно. Але дружити. Ти до мене йди — я тобі продам хліба, я до тебе прийду — продаси мені нафту. Україна — 52 мільйони населення. Буде незалежною — її народ буде жити краще, ніж банківська Швейцарія, монопольна Америка.
М. Козлов
16 листопада 1991 року
Громадяни висловлювали свою позицію не тільки на папері. Ось, наприклад, репортаж з мітингу під районним будинком культури, де хмільничани, трускавчани, співаки та гість з Чехії підтримували незалежність України:
Україна: незалежність і демократія
Це тема мітингу, що проводився 7 листопада біля районного будинку культури. Крім людей в цивільному, сюди зібралось кілька сотень тих, кому не байдужа подальша доля неньки-України. До таких перш за все слід зарахувати гостей з міста Трускавця Львівської області, учасників ансамблю "Елегія", які на початку мітингу виконали гімн "Ще не вмерла Україна", а потім зігрівали присутніх полум'яними патріотичними піснями. І зникали ті вигадані штучні бар'єри між жителями центральних і західних областей єдиної соборної України, для яких найвищою метою на сьогодні є незалежність і демократія.
До співвітчизників, відкриваючи мітинг, звернувся голова міської організації Руху Р. П. Романюк. Він привітав їх з проголошенням Акта про незалежність України і закликав сказати "Так" самостійній Україні. Ми, сказав виступаючий, повинні консолідуватися, щоб мати не тільки хліб і до хліба, щоб у нашій незалежній Батьківщині були в пошані праця робітника і селянина, золоті руки хірурга і думка вченого.
Привітав учасників мітингу депутат Трускавецької міськради О. Грищенко. “Ми не будемо вас агітувати, бо немає такої людини, яка не хотіла б відчувати себе господарем у своїй хаті”. Сказав, на Львівщині відкрили єврейські, польські та інші школи, як діє Товариство російської культури, яке виступає за самостійність України. І пролунав заклик до налагоджування тісних зв’язків між містами-курортами Трускавцем та Хмільником.
У виступах членів Хмільницького Руху П. Дубового, В. Колодія, А. Драгана були наведені аргументи щодо необхідності проголосувати на референдумі за незалежність. Вони нагадали, що це вже третя і чи не остання вирішальна спроба здобути волю, державність, стати рівними серед європейських народів. Знищення інтелігенції, голодомори, Чорнобиль, екологічне нашестя підприємств, донедавна підпорядкованих центру, - все це не може стертися в пам’яті, має бути пересторогою для нині сущих та майбутніх поколінь.
Цікавим був виступ громадянина Чехо-Словаччини, члена Спілки українців Чеської республіки Якова Цюрпіти. У сусідній, близькій за культурою країні, донедавна надто мало чули про Україну. Тут збирають високі врожаї, повні прилавки магазинів, - все це результат так званої оксамитової революції.
“А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну розвеселимо!” – звучить пісня над площею. І віриться, що буде колись, як мовиться, і на нашій вулиці свято.
М. Заруба
14 листопада 91-го
Також з’явились задатки не лише міжнаціональних, але і міжнародних дебатів
Щось воно не те...
Відверто зізнаюся: в свій час я гордився тим, що вчився і закінчив Ленінградське артилерійське училище, яке закінчив і російський письменник Олександр Ісайович Солженіцин. Його творам я буквально аплодував. Він говорив моїми словами, він володів моїми думками, але... ореол правдолюба, борця за справедливість О.І. Солженіцина для мене погас після прочитання його трактата "Как нам обустроить Россию?". Із цього твору на мене глянув такий царист, що мені аж холодно стало. Він твердив щось про нас, українців, братів "менших", які ріжуть по живому, тобто добиваються суверенітету України.
Здібний письменник виявився слабеньким політиком... Навіщо було ображати національну гордість українців? Хто вас просив це робити, шановний Олександре Ісайовичу? Або цей новий вибрик, який піднесла своїм читачам газета "Труд"? Що це означає?
Ось що: Солженіцин навмисне провокує пожежу в Україну. Знаючи, що Україна 1 грудня буде голосувати за суверенітет і вибирати Президента по всій території, він прямо-таки вимагає: "..чтобы результат референдума учитывался отдельно по каждой области: каждая область должна сама решать, куда она прилегает". Це, напевно, виходить так: Крим - до Росії, Одеса - до Росії, Донбас - до Росії, Харків - до Росії, Закарпаття - до Росії? А у нас з Росією є договір про непорушність кордонів, і Радянський Союз вмер. До кого ж ці області будуть "прилегать"?
Ваше звернення, Олександре Ісайовичу, це заклик до кровопролиття на Україні. Мені 71 рік. Я ще не забув артилерію. І як треба буде, ще буду командувати батареєю, захищаючи незалежність моєї України від банальних шовіністів. Можливо, і од вас, мій колишній однополчанине...
О. Гришко
12 листопада 1991 року
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ВЕРХОВНА РАДА ПЕРЕЙМЕНУВАЛА ДЕРЖАВНЕ СВЯТО
Схожі новини
Популярні новини
