Сьогодні в Хмільнику рідні зниклих безвісти захисників України провели акцію. На захід прийшли понад дві сотні хмільничан. Її метою було об'єднання сімей, котрі втратили зв'язок з своїми чоловіками, батьками, синами, які боронили Україну від російського агресора і зникли безвісти, або перебувають в російському полоні.

Окрім того, акція спрямована на привернення уваги влади, щодо обміну військовополонених. Понад дві години люди з портретами захисників та плакатами із закликами до дій української влади стояли на центральній вулиці міста. А на завершення прийняли рішення проводити такі акції щомісяця.

- Ви не уявляєте, як з цим важко жити, коли ти не знаєш де твій син, - говорить учасниця акції Любов Лукашева. - Мій син Олександр зник безвісти на Покровському напрямку 18 травня, шукаємо і чекаємо по сьогднішній день. Мені дуже боляче, що нас нас ніхто не чує. Чому на акції немає представників влади, - запитала згорьована мати.

 Відповідь на це запитання дала одна з організаторів акції Світлана Іванова.

- Це наша перша акція у Хмільнику і ми не знали скільки людей прийде, тому нікого з представників влади і не запрошували. Це акція єднання, щоб ми знали один одного, акція нагадування про наших рідних, які сьогодні невідомо де, в яких умовах і чи взагалі живі. Наші хлопці незалежно від того, де вони знаходяться - Герої!  Ми зобов'зані їх розшукати живими чи мертвими. Пам'ятати про них завжди, тому і започаткували, сьогодні, цю акцію. Тепер ми будемо збиратися щомісяця, на наступний раз запросимо і представників місцевої влади, - розповіла Світлана Іванова.

Іван Плотиця з села Війтівці - батько полеглого за волю і незалежність України Сергія Плотиці зазначив, що такі акції потрібно перевести в юридичну площину.

- Нам потрібен грамотний юрист, щоб ми могли висувати колективні вимоги. От зібралися ми сьогодні поговорили і порозходилися. Якщо буде юрист, який буде оформляти наші звернення юридично, тоді можна на щось надіятися, я вважаю так, - сказав Іван Іванович.

Акція закінчилася не швидко, рідні ще довго спілкувалися між собою, плакали, співчували один одному і з надією в серці поступово розходились.