25 серпня - в останню суботу літа підкорювачі доріг  відзначили своє професійне свято - День далекобійника. І хоч воно не офіційне і відзначається в дуже вузькому колі, для самих «лицарів доріг» це свято не менш важливе, адже їхня робота не з легких.

   Це люди, які пов’язали своє життя з далекими поїздками, проводять майже весь свій час не вдома, а за кермом автомобіля. Машина для них - не просто метал, а жива істота, з душею і серцем, дорога - нові кілометри та незабутні враження... 
   Олександр Леленко – 36-річний хмільничанин, завжди любив автомобілі, тому й усе життя його пов’язане з дорогою. Ще змалечку, бавлячись іграшковими машинками, хлопчик мріяв про величезне авто. До проходження служби в армії закінчив навчання у автошколі, а коли повернувся, влаштувався на роботу водієм. Починав із ЗІЛів та КАМАЗів, потім були ДАФи, Сканії, Рено, Магнуми, Вольво… Працюючи, спочатку возив зерно та буряки по Хмільницькому району, потім працював водієм "Нової пошти", а згодом влаштувався на одну приватну фірму, звідки й почалось його далекобійницьке життя.  А з часом здійснилась і Сашкова дитяча  мрія – він придбав велетенську фуру, а саме ДАФ, завдяки якому і заробляє на життя. Офіційний водійський стаж його – 18 років, з яких 9 – далекобійницький. Деякий час працював далекобійник  у Європі. Та згодом зрозумів, що вдома краще і повернувся в Україну, де й працює досі. 
   Оскільки почались жнива, то зараз Олександр возить на південь переважно зернові культури: пшеницю, соняшник, кукурудзу, сою та інше. 
   На запитання, коли їздити легше: вдень чи вночі, далекобійник відповів, що для нього краще їздити вдень. Бо вночі сон за кермом дуже підступний і боротись з ним просто неможливо. Аби не заснути, його колеги-далекобійники використовують всі можливі способи: палять цигарки,  лузають насіння, п’ють енергетичний напій - каву з колою, що може призвести до негативних наслідків стосовно власного здоров’я… Тому Олександр такі експерименти на собі не проводить. Коли відчуває, що сон бере своє, робить зупинку, припарковується в безпечному місці  і виходить на свіже повітря, аби трохи розім’ятись. 
   - Роблю кругові рухи руками на повну амплітуду, це активізує кров’яну систему і повністю пробуджує тіло.  Ще проганяю сон, вмиваючись холодною водичкою. Після такої розминки можна продовжувати подальший рух. Та найкращий варіант, аби врятуватись від сну – це і є сон, - наголошує Олександр.  – Краще добре виспатись, бо ризикувати власним життям немає сенсу.  Та й відповідальність велика! 
   За місяць далекобійник проїжджає близько 8000-10000 кілометрів, за день найбільше проїжджав 1280 кілометрів. Все залежить від обсягу роботи та строків. 
   Олександр завжди у рейсі сам, попутників у авто не бере. Зупиняється лише в тому випадку, коли бачить колегу-водія, якому потрібна допомога. 
   - Аби працювати далекобійником, потрібно, перш за все, мати до цього хист: витримку та стаж водіння, - розповідає водій. -  І безумовно знати свою машину, бо ремонтувати треба вміти все. В дорозі різні трапляються випадки і розраховувати потрібно завжди на себе. 
   Олександр любить свою роботу. Від неї отримує не лише прибуток, а й задоволення. Таке воно, далекобійницьке життя – вічна дорога і подорожі, які приносять в життя своєрідну романтику.  
   - Розповідати про своє життя на колесах можна довго, бо багато всього цікавого, - каже Олександр Леленко. - Та поки ви самі не сядете за вантажівку, ніколи не відчуєте, що далекобійник – це круто!          

НАТАЛІЯ ЧЕРНЕНЬКА.