Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передавання, що характеризується місцевим фібринозним запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем, нирок.
   Збудником є дифтерійна паличка (коринебактерія), яка виробляє екзотоксин, стійка до дії різних чинників, у зовнішньому середовищі може зберігатися до 15 діб.
  Джерело інфекції — хвора людина чи носій Corynebacterium diphtheriae, які виділяють токсигенні штами збудника.
  Дифтерія передається найчастіше повітряно-крапельним шляхом, факторами передавання також можуть бути предмети побуту (посуд, іграшки). Коли дифтерійна бактерія потрапляє у дихальну систему, вона виробляє токсин, який блокує синтез білка в клітинах, у результаті чого виникають тяжкі функціональні та структурні зміни, інколи несумісні з життям. Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання.
   Інкубаційний період дифтерії становить 2–10 днів.
  Клінічна картина захворювання залежить від локалізації патологічного процесу, його поширеності, ступеня токсикозу та/чи обтурації дихальних шляхів, наявності та характеру ускладнень, супутніх захворювань та приєднання вторинних інфекцій.
  Захворювання на дифтерію може мати такі прояви: біль у горлі; підвищена температура, лихоманка; набряк слизової оболонки ротоглотки;  наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу; набряк шиї; збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.
  Дифтерійний токсин також може потрапити у кров. До дії токсину чутливі майже всі органи, але найбільш вразливими є серце, нирки, наднирники, нервова система. Унаслідок дії токсину порушується синтез білка клітинами, що призводить до загибелі клітини.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «МАЙБУТНЄ ВЕЛИКОЇ ГРОМАДИ»

  Ускладнення від дифтерії можуть включати: блокування дихальних шляхів; інфекційно-токсичний шок; пошкодження серцевого м’яза (міокардит); ураження нервової системи; нефрозонефрит; легеневу інфекцію (дихальну недостатність або пневмонію).
  Усі хворі на дифтерію, незалежно від її клінічної форми і ступеня тяжкості, підлягають невідкладній обов’язковій госпіталізації до інфекційного стаціонару. Головним у лікуванні всіх форм дифтерії (крім бактеріоносійства) є введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС), яка пригнічує дифтерійний токсин у крові.
  Попередити розвиток небезпечних ускладнень можна завдяки вакцинації дітей, згідно з Календарем профілактичних щеплень, і ревакцинації дорослих кожні 10 років.
  Вакцинація, як і перенесене захворювання, вже через 1–1,5 років не гарантує захисту від інфікування та захворювання, але у правильно щеплених захворювання матиме набагато легший перебіг, ніж у тих, хто не має щеплень. Тому так важливо вчасно здійснювати як вакцинацію, так і ревакцинацію.
  Метою щеплення є створення антитоксичного імунітету проти дифтерії (правця), наявність якого практично ліквідує небезпеку розвитку важких форм дифтерії та допомагає зменшити захворюваність.
  На базі амбулаторій сімейної медицини створено мобільні бригади для виїздів і проведення щеплень на підприємствах, в організаціях та установах.
  Вакцинація відбувається у кабінетах щеплень дільничних амбулаторій загальної практики сімейної медицини (безкоштовно). 

О. ІЩУК,
помічник лікаря-епідеміолога