Любов до рідного краю, палке захоплення професією, людяність, чесність, скромність,  саме такі риси притаманні вчителю української мови та літератури Великомитницької школи Нелі Нечипорук.

39 років Неля Степанівна присвятила роботі в школі. Про таких, як вона в народі кажуть: «Вчитель від Бога».  Усім відомо, що робота справжнього вчителя не закінчується дзвоником з уроку, адже  те, що одержують учні в спілкуванні з вчителем, стає частиною їхньої особистості.

- Успішний учитель – це учитель, котрий пішов у школу за покликом душі, - говорить вчителька. – Моя мета  – не тільки дати знання, а й навчити дітей користуватися здобутими знаннями. Наприклад, навчити дитину читати – неважко, а читати й мислити, висловлювати своє ставлення до прочитаного значно важче, - розповідає Неля Степанівна.

Родина Нелі Степанівни – це справжня педагогічна династія. Мати Галина Григорівна працювала також у Великомитницькій школі бібліотекарем, сестра Тамара Степанівна працює вчителем світової літератури та правознавства, дочка та син пані Нелі теж навчались у педагогічному. Та свою професію жінка вибрала завдяки  вчительці української мови та літератури Олені Панасівні Грицик, яку дуже любила, саме вона виплекала в серці дівчинки любов до мови та літератури.

Народилася й виросла Неля Степанівна в мальовничому селі Великий Митник.  Навчалася у місцевій школі, а після вступила до Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова на спеціальність, про яку і мріяла. Студентські роки промайнули швидко. В інституті дівчина повністю розкрила свої творчі та педагогічні таланти.

- Навчатися було цікаво, студентське життя захоплювало. Пам'ятаю, як їхала на навчання з дому, плакала у потязі, а потім дуже сумувала за рідною домівкою, за  батьками та сестрою, - ділиться спогадами жінка.

Але з часом звиклася, з'явилися друзі, я по сьогоднішній день підтримую зв'язок з студентською подругою Надією Юшко, - говорить Неля Степанівна.

Після закінчення університету дівчина поїхала у рідне село та пішла працювати  у Великомитницьку школу. Там їй одразу доручили класне керівництво п’ятим класом, на той час у школі навчалося близько 600 учнів. Працювати було важко, великі класи та невгамовні діти, проте старші вчителі у всьому допомогли та навчили молоду дівчину.

- Я до цих пір вдячна людям, котрі підтримали мене на початку моєї вчительської кар'єри. Серед них Неля Станіславівна Босенко, Онися Павлівна Мадай, Станіслава Прокопівна Родімова. А також вчителям з Великої літери, котрих уже, на жаль, немає з нами - Михайлу Ульяновичу Мадаю та Івану Микитовичу Босенку. Ці педагоги  були командою інтелігентних, вимогливих однодумців, готових на самопожертву заради спільної справи, - згадує вчителька.

Неля Степанівна вміє розповісти поезію з інтересом, вміє звернути на себе увагу учнів, після чого вони не можуть відірвати від неї свій погляд. Вона може донести тему до кожного слухача, нікого не залишає без уваги. І тому завжди, коли входиш до неї в клас, бачиш, як діти зачаровано слідкують за кожним її рухом, ловлять кожен звук, начебто хочуть знайти в ньому щось нове, що сховане отам, за цим рухом, за цим поглядом.

Школа для Нелі Степанівни – це все її життя. Завтра вона прийде до своїх дітей, запитає, як справи, допоможе підготуватися до уроку. Вони знову будуть говорити про звичайні людські цінності: доброту, милосердя, взаємодопомогу. І кожне її слово, слово вчителя – це ще одна цеглинка, що вибудовує людину – гідну, чесну, щиру. Така вона, нелегка і неоціненна робота справжнього педагога.

У вільний від роботи час Неля Степанівна  вишиває. На її рахунку  близько сотні власноруч вишитих виробів. Серед них картини, рушники, наволочки і вишиванка для любимого онука.

- Вишивання хрестиком - це моє хобі, улюблене заняття, яке заспокоює та дозволяє розгулятися уяві. Під час вишивання я відпочиваю, насолоджуюсь тим, як народжується новий, створений мною витвір, - говорить Неля Степанівна.

Вікторія Загребельна