Осінь завжди вважали золотою порою, - і недаремно. Адже це пора соковитих овочів та фруктів, багатого врожаю, а ще – колосистого збіжжя, з якого українці готують різноманітні смаколики та запашний хліб. Хліб завжди шанувався нашими предками і був усьому голова, бо якщо хліб на столі – то й в домі добробут і злагода. Про це чудово знає хмільничанка Леся Марченко, яка на будь-які урочистості усім своїм рідним та близьким дарує запашний коровай – символ щастя й достатку. Її короваї вирізняються не лише особливим смаком, а й багатством різних форм та красою. Про секрети випікання обрядового хліба Леся розповіла 
нашій газеті.

   - Я народилася і виросла у місті Хмільнику. Навчалася в ЗОШ №2, маю вищу освіту. З 1992 року, і донині, працюю на державній службі. Протягом десяти років печу короваї. Як все почалося? Оскільки маю багато похресників, кумів та рідних, потрібно було вигадати подарунки на кожне свято. За українськими традиціями, в оселю потрібно заходити з хлібом. Тому почала випікати короваї. Вважаю, що коровай – це найкращий подарунок, зроблений власними руками, від душі та щирого серця. А згодом пекла й на весілля до родичів. Один раз спекла в якості подарунка, другий раз, – так і печу досі.  Випікала короваї й на церковні свята, зокрема, й у Летичівський район. Багато моїх короваїв були й далеко за межами нашої країни: в Китаї, Росії, в Італії, в Польщі. Печу виключно з домашніх продуктів: молоко, яке добре випряжую в духовці, сметана, яйця. Масло купую магазинне, але обираю завжди якісне. 
   - Пекти коровай  потрібно завжди у гарному настрої та з молитвою, інакше до випікання навіть підступати не варто. Замішуючи тісто, завжди промовляю «Отче наш», «Богородице Діво» і «Вірую». А тоді вже й пісню можу заспівати. Вимішую дуже довго, думаю лише про хороше, добре. Головне, щоб настрій був гарним, тоді й коровай виходить, як сонечко, - розповіла Леся Марченко.
   Майстриня-коровайниця вважає, що отримала свій талант від бабусі Гані, яка проживала на Мазурівці. Їй завжди гарно вдавалося тісто, воно було смачним та пухким. Але Леся винайшла свій рецепт смачного тіста, з яким експериментувала багато років, і тепер він у неї, як-то кажуть, ідеальний. Звісно ж, у тісто вона додає різні прянощі, що надає тісту особливий аромат і присмак. 
   Леся Марченко – багатодітна мати, має трьох дітей. Найстаршому синові уже 22 роки. І, як зізнається, під час випікання короваю завжди думає про гарну долю для своїх дітей, про добро й благополуччя тим молодятам, для яких пече коровай, щасливе майбутнє новонародженій дитині та довголіття ювілярам. Своїми позитивними думками Леся наче заряджає обрядовий хліб гарною енергією, адже має головний принцип: «Випікай завжди коровай таким, щоб його хотілося з’їсти самому». 
   Смакові властивості запашного обрядового хліба заховані під рум’яними квітами й колосками, пахучим виноградом і птахами, дбайливо виготовленими майстринею. Леся Марченко відповідально ставиться до кожної прикраси, адже кожна з них має своє значення. Наприклад, квіти й колосочки – на гарне життя і достаток, птахи  - це вірність, виноград – фінансовий добробут і достаток, гілки з кетягами калини – атрибути любові та розуміння в сім’ї тощо. І кожна випічка відрізняється одна від одної, адже креативить коровайниця уже в процесі, тобто запланувати дизайн вона навіть не береться наперед. Випікання короваю для Лесі – справа не з легких, адже іноді доводиться пекти вночі, а цей процес досить виснажливий. Бо ж те, наскільки гарно вдасться вимісити тісто, залежить, яким  буде коровай. Та попри все Леся Марченко вважає цю справу своїм захопленням, улюбленою справою, і без гарного короваю не уявляє жодного свята.   

Алла Корнієнко,
"Життєві обрії"