Споконвіку кожен народ може похвалитись своїм ремеслом, за яким його впізнають серед інших. Одним з таких народів є українці, що славляться своєю майстерною вишивкою. Навіть сьогодні, коли хтось каже «вишивка», то має на увазі Україну.
Орудувати голкою і нитками, підбирати потрібні кольори – це дуже копітка праця, тож недарма людей, що знаються на вишивці, гордо величають майстрами. На Хмільниччині живе багато талановитих, обдарованих людей, які своїми роботами прославляють наш край, оберігають, примножують та популяризують народні ремесла. Талант народних майстринь багатогранний, він б’є ключем працелюбства та любові до традицій рідного народу і є взірцем для майбутніх поколінь.

Сьогодні мова піде про Тетяну Ладигіну – вишивальницю в третьому поколінні. Вона змалку любила дивитися, як вишивали мама та бабуся. Саме вони прищепили, ще тоді маленькій дівчинці, любов до народного мистецтва.
Проживає майстриня у селі Воронівці Хмільницького району, працювала зв’язківцем у військовій частині в Широкій Греблі, нині пані Тетяна домогосподарка. Вишивати почала ще з 10 років. У студентські роки, коли з’явились буденні клопоти, сім’я, робота, то про вишивання на деякий час довелося забути.

- Повернулася до вишивання, коли вже звільнилась з роботи і з'явилось більше часу. І з того моменту зрозуміла, що це справа, якою я дійсно хочу займатися і яку більше не покину, оскільки  під час вишивання я відпочиваю, - розповідає майстриня.

В колекції пані Тетяни незліченна кількість вишитих робіт. Вишиває майстриня тільки хрестиком. У роботах поєднує різні кольори: зелений, жовтий, коричневий, червоний та чорний, не використовує тільки синій колір, тому що не любить його.

- Вишиваю різне – подушки, скатертини, серветки та картини.  Але до рушників і сорочок у мене особлива любов. У вишиванки одягнула всю свою родину – сина, онучку та й сама з гордістю ношу свої вироби. Вся сім’я любить своє, українське, а якщо воно ще й зроблене моїми руками, то ціни йому немає, - розповідає пані Тетяна.

До прикладу, одну сорочку майстриня вишиває близько двох тижнів. Жінка каже, головне під час роботи контролювати свої думки, працювати з добрими намірами та вкладати у вишивання благі наміри, адже вишита річ чи то сорочка, чи то рушник - це оберіг. Вона несе в собі традиції, історію та колорит предків.

Майстриня бере участь у різних виставках, які проходять у Хмільницькому районі. Її роботи прикрашають світлицю у Будинку культури. Свою любов до вишивання жінка прищепила і рідному синові. Хоч він більше схильний до чоловічої роботи - машини, техніки, але вишити картину однозначно зміг би. На цьому таланти народної майстрині не закінчуються: вона ще й плете кошики з паперу, робить вироби з пластиліну, любить розмальовувати.

- Я творча людина, люблю робити щось своїми руками. Розмалювала якось хату та оздобила у себе на подвір’ї альтанку в українському стилі, там у мене стоїть піч, скриня, - розповідає жінка.

Тетяна Ладигіна сміливо втілює в життя свої задуми та постійно працює над удосконаленням своєї майстерності. На власному прикладі майстриня доводить, що улюблена праця приносить задоволення не лише одній людині, вона стає надбанням народу. 

Тетяна Сенцова