Кажуть, що діти – це життя, а ще чужих дітей не буває. Вони всі різні, зі своїм характером і своїми вподобаннями, але усім їм потрібен захист. Коли діти зростають в люблячій сім’ї, вони переймають всі найкращі якості, вчаться любити і довіряти. В прийомній сім’ї Михайла Васильовича та Марії Григорівни Москаленків з села Широка Гребля протягом шести років проживають троє братиків: 12-річний Богдан, 11-річний Владислав і 6-річний Назарчик. А нещодавно їхня дружна сімейка поповнилася донечкою Галинкою.
Ідея створити прийомну сім’ю в подружжя Москаленків виникла десять років тому. Спочатку чоловік та жінка лише обговорювали між собою можливість взяти на виховання дітей, а коли вже відчули, що готові, поїхали у Вінницю для проходження курсів.
Планували взяти лише одного або двох дітей. В Тульчині їм показали маленького Назарчика. Малюкові був один рік і сім місяців, він не міг ні ходити, ні говорити.

Дали нам його, щоб ми з ним посиділи надворі на лавочці, він заснув. А хворий такий був, такі хрипи. Чоловік розчулився, я його питаю: «То що будемо робити?». Він каже: «Ну що, забирати». На той час ми ще не бачили двох
старшеньких, але коли побачили Назарчика, одразу вирішили забрати всіх.
Старшим хлопчикам тоді було 7 і 6 років,- розповіла Марія Григорівна.

В родині панує взаємна любов. Це одразу видно і відчувається на емоційному рівні. Дітки гарно доглянуті, веселі та активні. У хаті не змовкає радісний дитячий сміх, а батьки не гримають на менших хлопців за їхні милі дитячі бешкети, за активні ігри.
Поцілунки Марія Григорівна «роздає» хлопцям легко та щиро, з материнською любов’ю обіймаючи своїх дітей, а вони так ніжно називають її мамою.
Підтримка дітей і належні умови для їхнього розвитку – ось девіз люблячої сім’ї Москаленків. Подружжя важко працює для того, щоб забезпечити дітям майбутнє. А діти із задоволенням їм допомагають.
Адже потрібно обійти досить велике господарство: не лише домашню птицю, а й поросят і корів тримають ці дбайливі господарі. За виручені кошти Москаленки купують дітям все необхідне. А тепер ще й про майбутнє старшої доньки Галі потрібно подбати, бо готується до вступу на військову кафедру в Житомирський державний
університет імені Івана Франка. Галя мріє стати військовослужбовцем, бути спеціалістом із кібербезпеки. У неї досить непогані фізичні дані, грала у шкільній волейбольній команді. Для вступу потрібно здати ЗНО і фізкультуру, тому дівчині ніколи сумувати. Крім того, у Галі є ще улюблені заняття: вона гарно вишиває бісером, а нещодавно
батьки придбали їй гітару, тож під час карантину вона вже встигла за допомогою Інтернету вивчити пісню.
Хлопцям ще рано вступати у навчальні заклади, але й вони вже замислюються про те, ким би хотіли
стати в майбутньому. Старший Богдан також мріє стати військовослужбовцем, як і його хрещений. Середульший Владислав мріє стати кухарем. Він завжди допомагає мамі на кухні, чи то щось нарізати, чи то помити – не цурається жодної подібної роботи, а матуся ділиться з ним нехитрими кухонними секретами. Поки що Влад готує прості страви, але вже зі значними успіхами. Найменший Назарчик любить автомобілі, тому мріє стати водієм Ка-
мАЗу.
Добра посмішка і весела жвава розмова завжди присутні в цій гармонійній сім’ї. Вони постійно проводять час разом, і не лише в роботі. Ця чудова сім’я вміє й добре відпочити. Ходять в ліс по гриби або влаштовують сімейні пікніки, разом на рибалку. Вдома вони грають в різні захопливі ігри, діти люблять стрибати на батуті, малюють, хлопчики полюбляють ганяти у футбол. Подружжя Москаленків намагається не обмежувати своїх дітей лише перебуванням в домашніх умовах або на території району, а тому організовують сімейні подорожі. Поїхати на море або ж на омріяний відпочинок у Карпати не складає великих труднощів для цієї дружної сім’ї.
- Планувати подорож на відпочинок за декілька тижнів наперед не виходить.
Буває, що хтось один із дітей захворіє, потім інший, тому планувати не люблю, - каже Марія Москаленко.
- В грудні минулого року захотіли поїхати в Карпати, за два дні вирішили всі фінансові питання і одразу в
дорогу.
Дні народження, новорічні, великодні та різдвяні свята сім’я Москаленків відзначає гамірно і з більшою кількістю людей, адже до них часто приходить рідна донька зі своїми дітками. Живуть вони неподалік Москаленків, тому
і прийомні дітки, і онуки Михайла Васильовича та Марії Григорівни граються разом. Між дітьми не проводять різниці, і подарунки теж готують для всіх дітей з однаковою любов’ю та враховують вподобання кожного. На Новий рік матуся Марія славно розіграла всіх. На Святого Миколая діти отримали солодощі, запаковані в одну велику
коробку у вигляді цукерки. Такі ж коробочки були й підялинкою на Новий рік. А тому Галя, Богдан, Влад і Назарчик думали, що знову отримають солодощі. Але скільки ж було радості та захопливих вигуків, коли у кожного в коробці виявився мобільний сенсорний телефон! Можливо, і не завжди такі дороговартісні, але подарунки та сюрпризи один
одному люблять робити дуже часто. Своїм батькам меншенькі дарують малюнки з ніжними та вдячними
словами, а ті, в свою чергу, огортають їх щоденною
любов’ю і турботою.
До Міжнародного дня захисту дітей Галя, Богдан, Владислав і Назарчик написали на своєму подвір’ї великими буквами слова: «Ми любимо свою сім’ю». Зробили це щиро, з відкритою душею, адже і справді почуваються у своїй сім’ї любимими та дуже потрібними.
Що ще потрібно для щастя?

Алла Корнієнко

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

СУПЕР-МАМИ СУПЕР-ДІТЕЙ