Не так давно, готуючись до приходу весни, і дорослі й діти співали веснянки, розписували писанки до Великодня, випікали «жайворонків» з тіста та зустрічали пташок з вирію піснями і примовляннями. Нині про веснянки згадують лише на уроках або народознавчих лекціях, про них пишуть в краєзнавчих та історичних книгах, але вже ніхто не дотримується тих традицій. Як готувалися до Великодня і які співали веснянки у післявоєнні роки, розповіла уродженка Хмільницького району Людмила Яцюк.

   Людмила Мефодіївна  шкодує, що свого часу не розпитала у своїх дідусів та бабусь детальніше про давні традиції, адже багато що уже забулося, та все ж у пам’яті залишилися ті дні, коли ходила спостерігати за дівчатами і юнаками, які водили хороводи і грали у жваві ігри, співаючи веснянок, а потім і сама брала участь у тих традиційних забавах. Жінка розповіла, що у ті часи не віталися такого роду святкування зустрічі весни, та й християнські звичаї не були у тодішньої влади в повазі. Але люди не забували традицій своїх предків.

  Готуватися до Великодня люди розпочинали ще за три-чотири тижні.  Обов’язково кожна господиня гарненько вибілювала хату, прали всі рушники, що були в оселі, а вікна і все, що можна було прикрасити, вбиралося у гарненькі різнокольорові букетики. Ще тоді, розповіла моя співрозмовниця, на ринку купували тонесеньку стружку з липи, вона була різнокольорова. З цієї стружки господині власноруч виготовляли квіти і складали в букетики, якими й прикрашали оселю. Приготування до Великодня Людмила Мефодіївна порівняла з таким собі оновленням, переродженням, наче дівчина-наречена готується до весілля і не лише прикрашається сама, а й має щиру радість у серці. У сім’ї Яцюків оновлювалася не лише хата, а й жителі будинку, адже господар для всіх купував перед Великоднем новий одяг.  У Чистий четвер по всій оселі розвішувалися ті власноруч зроблені квіти та віночки. Вона робила їх у 15-річному віці і дивується, як можна було зробити таку тонесеньку стружку. Прикрашання будинку було чи не єдиною такою собі розвагою, адже під час посту люди не ходили навіть у кіно, а про те, щоб потанцювати у клубі – навіть мови не могло бути. Писанки писала бабуся Параска – сестра її бабусі, а гарні ж які були!

  Людмила Яцюк пригадує, що коли вона з сім’єю жила в Лисогірці, паску ходили освячувати в село Кожухів – церква там існувала до кінця 1950-х років. Пасочки їм освячували сусіди або родичі, адже дідусь був учителем, і якби його чи когось із рідних побачили в церкві, могли викликати до комсомолу. На Великдень за святковим столом батько брав пасочку і обрізав з трьох сторін – ці обрізки обов’язково давали корові. А їй, коли була менша, в мисочку з водою клали крашанку, щоб вона цією водичкою вмилася. Фарбували крашанки рожевою фарбою і цибулинням. Після сніданку діти йшли в гості до батьків – молодші до старших. А поки гостювали, діти, юнаки та дівчата йшли в долину (що в селі Лозова), там стояв хрест, і біля цього хреста водили хороводи, співали веснянки. Найменші бавилися в ігри, а хлопчики змагалися між собою, цокалися крашанками -  чия крашанка виявиться цілою. Людмила Мефодіївна розповіла, що у наших краях веснянок уже не співають, а коли вона десять років тому була на західній Україні, - там ще була традиція закликати весну.

  Людмила Яцюк знає близько 20 різних веснянок. Згадує, співали такі, як «Васильочку», «Коло млина калина», «Котилася куба з гори під гору», «Ой, на день добрий, ласкава теща», «Горобчику, патку-патку», «Женчик-бренчик, де ти був» та інші. Бралися за руки і ходили, співаючи. Було, що ставали в коло, беручись за руки, і отак два  різних кола утворивши, по черзі водили хороводи і співали. Одна група-хоровод рухається і співає, інша стоїть і так по черзі. Дітки забавлялися в «Третій зайвий», «Пасочок», і тривало все це впродовж трьох днів – на великодні свята.

Алла Корнієнко

---

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:УКРПОШТА БЕЗКОШТОВНО ДОСТАВЛЯТИМЕ ОСВЯЧЕНІ ПАСКИ