У центрі села Лозни красується гора під назвою Княжа. Вона завжди привертала увагу селян та краєзнавців. А старожили розповідають, що їхні предки завжди навчали їх свято шанувати цю гранітну місцину, адже на ній, у камені, відбита стопа Божої Матері (слід лівої жіночої ступні),  а також там є камінь Князя Володимира та крісло-долоня князя Ольгерда.

Сільський голова Світлана Якушевська вивчала цю історію за розповідями старожилів та легендами дослідників того краю. 
- Довгожителька нашого села  Ксенія Григорівна Бур розповідала, що в дитинстві бігала босоніж по тій горі і полоскала ніжки у «Бозіній нозі» - так її вчили батьки, - каже Світлана Петрівна, –  та не дозволяли й папірця кинути на тому священному місці.  А взагалі село розташоване на семи горбах. За версіями істориків та краєзнавців – ці горби в давнину стримали  монголо-татар й уберегли село.  На Княжій горі багато каменів та різних видолинок, де знайшли місце мох та бруд, але стопа Божої матері завжди чиста, не заростає мохом, не забруднюється мулом. Напевне Боже покровительство сприяє тому, що чистота цієї святині зберігається самою природою. 
Княжу гору  та її історію глибоко вивчав дослідник Володимир Тимошенко, на його праці й  посилається Світлана Якушевська,  бо у своєму доробку чоловік має багато легенд, одна з яких говорить,  що князь Володимир був  на цій горі,  та  отримував благословення саме  у стопі «Подільської ікони Богородиці».  А князь Ольгерд відпочивав у  кам’яному кріслі після успішної битви з монголо-татарами. 
Допоки в  Лозні не було церкви, богослужіння на великі православні свята продили саме на Княжій горі, там селяни встановили дерев’яний хрест, туди ж ходили святити пасху та вербу. 

Нині ж на свята селяни ходять до храму  Покрови Пресвятої Богородиці ПЦУ, в якому протоієрей Володимир Кушнір проводить регулярні служби. 
- Наш дослідник, Тимошенко стверджує, що поблизу стопи у камінні викарбувані сім стріл, тому він подарував  нашому селу захисницю – Ікону Божої Матері «Семистрільну». Вона знаходиться у школі, - зазначає очільниця села. 
Дату появи загадкової стопи в Лозні не знають, втім у літературі є згадки про неї, котрі  датуються 1362 роком. Ця дата збігається із роком заснування села.
Решта гір, у Лозні  також мають свої назви, є гора Сухина, Татарська, Шкільна, Білоцерківська, Кармелюкова та горби Гребельки – у кожної, відповідно – своя легенда. За спогадами старожилів,   колись у селі  був  Устим Кармелюк і саме на кам’янистій стежці, прокладеній до гори, названій на його честь, заховав свої скарби. У цьому багатому на історичні загадки селі, - й поля мають власні назви, одне з яких називається "За Сибіром". Воно знаходиться за Кармелюковою горою, тож лозняни вважають, що українська народна пісня "За Сибіром" має причетність до історії їхнього села, адже розташування та назви гори і поля мають схожість із словами пісні: 
"За Сибіром сонце сходить...
Хлопці, не зівайте:
Ви на мене, Кармалюка,
Всю надію майте!"
Всім давно відомо, що Стопа Божої Матері та чудодійні святині є у Почаєві, що на Тернопільщині.  Туди люди їдуть звідусіль.  Про «лознянську Стопу» відомо далеко не всім й не кожен мешканець села Лозни знає  цю історію.  Але хто побував біля сліду Богородиці – отримує незабутні враження на все життя.