Минулого тижня в рамках обласної колегії побував у Тростянці. Враження просто переповнюють, а назвати Тростянець селищем - язик не повертається, адже побачене тут вражає. Далеко не
всі міста можуть похвалитись лікарнею європейського зразка, сучасним спортивним комплексом, фонтанами, дорогами та тротуарами. Та й взагалі, розвиток цього населеного пункту вражає своїми темпами. Оновлені площіТростянця - це щось неймовірне, казкове, феєричне. Побачене словами не передати. Скажу чесно, не сподівався побачити тут таку красу, відразу видно, що все це зроблено для людей і заради людей. 
Стосовно парку, то здається, що це щось нерукотворне. Ця маленька Венеція, наче створена Богом, манить своєю привабливістю, а зелені клумби, декоративні насадження та журчання води
змушують забути про все, буденні проблеми залишаються за аркою при вході в цей розкішний ландшафт.
Свідченням того, що в Тростянці шанують героїв та свято бережуть пам’ять про них, є меморіальний комплекс Героям Небесної Сотні та героям, які полягли в АТО. Зображення та написи на стелах змушують замислитись над тим, якою дорогою ціною виборює свою незалежність Україна. Викликають шану та повагу до тих, хто віддав своє життя в ім’я свободи, в ім’я вільної соборної України.

 

 

Я глибоко вражений побаченим, в такі моменти проймає гордість за Україну, а сьогоднішній Тростянець є зразком того, якою вона може бути, коли до керівництва селом, селищем чи містом приходять достойні люди. Пишаюсь тростянчанами, які зробили правильний вибір і обрали собі не чиновника-бюрократа, а талановитого менеджера, справжнього господаря, патріота малої батьківщини Людмилу Іванівну Червонецьку, яка об’єднала людей навколо спільної ідеї і разом з ними будують Європу в Тростянці.
Ця молода приваблива жінка не нарікає на проблеми в державі, а робить усе можливе для того, аби людям в Тростянці жилося краще та комфортніше. Вона є зразком служіння людям, своїй громаді і є повною протилежністю «чинушам», які просиджують штани в кабінетах, а за людські гроші лише піаряться та готують чергову порцію брехні, аби «нагодувати» довірливого виборця.

 

Прогулюючись Тростянцем, його парком, уявляв краєвиди Хмільника: як би виглядало місто, коли б у ньому був справжій господар. Яким би був хмільницький парк, адже він не гірший тростянецького, але занедбаний, закиданий камінням та сміттям.
Страшенно боляче за "Небесну Сотню", на спорудження пам'ятника якій збирали гроші з хмільничан, але пам'ятник чомусь так і не встановили. Незважаючи на це, чиновницькій свиті міста не соромно протягом чотирьох років покладати квіти до облізлого та обваленого підніжжя колишнього пам'ятника Леніну, на якому активістами тимчасово, як символ майдану, були встановлені шини та фото загиблих героїв.
Замість того, щоб облаштувати тротуари на них, кривих та кособоких, встановили "горшки" з самшитом, які міський голова чомусь "охрестив" як європейський імідж Хмільника.
Самшит всох, а замість нього в одному з "горшків" майорить жовтенький штучний букетик. Це просто якась духовна вбогість і викликає вона обурення та образу. Варто звернути з цен-
тральної дороги і потрапляєш наче на якийсь учбовий полігон з перешкодами, на вулицях та провулках відсутні дороги, є лише напрямки, встелені вибоїнами, ямами, ровами та сміттям.
Прикро, що людські гроші витрачаються на зовсім непотрібні та не корисні речі, а хмільничани змушені щоденно терпіти незручності та споглядати цей безлад та несмак.
Це ще далеко не весь перелік так званих "косяків" хмільницьких керманичів, які заводять міс-
то в ступор, підривають його імідж та добру славу здравниці, здобуту поколіннями. Невміле та бездарне управління містом стало гальмом його розвитку і призвело до того, що Хмільник, який завжди входив до когорти найкращих міст України, занепадає і відстає у розвитку від багатьох міст і навіть сіл району та області.
Провівши паралель між Тростянцем і Хмільником, зрозумілим стає те, що там, де є дбайливий господар, де хочуть працювати - шукають можливості, а там, де не хочуть і не вміють - причини.

О. ОКОЛОДЬКО,
голова ради редакторів
Вінницької області.