Минають роки, уже прийшла 76-та весна, коли в Європі затихли залпи гармат, припинились бої і світ почав повертатися до мирного життя. Кожен рік все далі й далі віддаляє нинішнє покоління від тієї страшної війни, яка охопила увесь світ. Все важче і важче стає знайти живих свідків тих подій, ветеранів, які доклали неймовірних зусиль, щоб запанував мир. Багато хоробрих воїнів полягло, визволяючи рідну землю від коричневої чуми, багато повернулося і приступили до відновлення того, що було знищено війною. Але, на жаль, багато кого уже немає в живих, тих, хто міг би розповісти про події тих часів. Та все ж залишилися ще свідки тих часів.
Одним з них є житель села Війтівці - Гопанюк Афанасій Львович. Афанасій Льовивич цьогоріч відсвяткував своє 93-річчя та все ж в пам’яті ще живі спогади про ті часи.
Народився ветеран 8 березня 1928 року в селищі Стара Вижівка (до 1946 року Стара Вижва) Волинської області. У сім’ї було ще два брати Микола та Андрій. Усім трьом довелося пройти всіма фронтами Другої світової війни. І це не перебільшення, адже брати Афанасія пройшли фронтовими дорогами Європи, Микола дійшов навіть до Берліна, не отримавши жодного поранення, а Афанасію довелося воювати на Східному фронті проти Японії.
До війська Афанасій Львович пішов у серпні 1944 року, коли Західна Україна уже була звільнена від нацистських військ. На той час йому було шістнадцять років, але хлопець не міг сидіти вдома в той час, коли всі його друзі, з якими він ріс, йшли до війська, та й двоє братів уже воювали. До війська не брали молодших за вісімнадцять років, тому, щоб все ж таки його призвали, Афанасій вмовив селищного голову Кузьму Конончука видати йому довідку та приписати ще два роки. Селищний голова не погоджувався, але хлопець таки вмовив його. Тоді ще молодий Афанасій не знав, що воювати йому доведеться, але зовсім в іншій стороні.
Призване до війська молоде поповнення, серед яких був Афанасій Гопанюк, теплушками, через Москву, доправили в навчальний табір, який розташовувався на річці Малий Кундиш, неподалік від міста Казань. Тут вони й проходили військову муштру до травня 1945 року. В травні 1945 року Афанасія Львовича разом з іншими бійцями перекинули в місто Чита, неподалік кордону з Китаєм та Монголією. З Чити вирушили до Улан-Уде, де отримали зброю. З Улан-Уде їх чекала довга і важка дорога в Монголію. Йшли через монгольські степи, через безводну місцевість, довелося подолати Великий Хінган – гори на сході Монголії. В ході радянсько-японської війни цей хребет став одним з основних театрів бойових дій. Через Монголію радянські війська дійшли до Манчжурії – історичної області на північному сході сучасного Китаю, яка виходила до Тихого океану. Афанасій Гопанюк був і кулеметником і гранатометником. З боями довелося звільняти китайську територію. У пам’яті ветерана ще й досі закарбовані міста, які довелося звільняти. Це був Харбін, Порт-Артур, Дайлян і увесь Квантунський півострів. За словами ветерана, японці були дуже завзяті й чинили сильний опір. Довелося бачити і японських смертників (камікадзе), які з гранатами йшли проти танків.
3 вересня 1945 року Японія оголосила про капітуляцію, але Афанасій Львович залишився на службі. Службу проходив в місті Цзінчжоу, а згодом в маленькому містечку Суньшітунь. Службу закінчив в серпні 1951 року. Нагороджений медаллю «За перемогу над Японією». Як говорить Афанасій Львович: "Війна - це велике лихо, тому бажаю, щоб ніхто більше не пережив такого, а жили лише в мирі".
на фото Афанасій Львович Гопанюк з правнуками Кірою та Валерієм
Юрій ЧЕХУТА
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У ХМІЛЬНИКУ ПРОВЕДУТЬ ЧЕЛЕНДЖ ДО ДНЯ МАТЕРІ
Схожі новини
Популярні новини
