ЗА ЙОГО ГОЛОВУ ФАШИСТИ ОБІЦЯЛИ МІЛЬЙОН ФРАНКІВ

 17 лютого Хмільниччина відзначає 100-річчя від дня народження партизана-підпільника, національного героя Франції та Героя Радянського Союзу, нашого легендарного земляка Василя Порика.

  Народився відомий партизан 17 лютого 1920 року в селі Соломірка (нині Порик). В 1972 році в його рідному селі відкрито Меморіальний музей - багатофункціональний заклад суспільної пам’яті з відбору, зберігання та презентації подвигу подолян, які пліч-о-пліч із партизанами європейських країн боролися з нацистськими окупантами.
  І сьогодні історичний музей імені Василя Порика в своїх стінах береже пам’ять про героїзм відважних подолян. Про життєвий шлях Василя Васильовича Порика для нашої газети розповіли директор музею В. В. Порика Тетяна Маценко, аспірант кафедри історії України Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Юрій Клімчук і науковий працівник музею Людмила Чернійчук.
  Велику роль в активації антифашистської боротьби в Європі в роки Другої світової війни зіграли українці, які потрапили до західних держав із різних причин. Більшість з них взяли активну участь в партизанській боротьбі. У здобутті Перемоги над гітлерівським фашизмом залишається чимало невідомих або маловідомих аспектів. Це, зокрема, стосується участі наших співвітчизників у європейському Русі Опору. Скажімо, лише в період державної незалежності України стало відомо про те, що понад 5 тисяч представників Українського Національного Союзу у Франції (УНСуФ), який діяв з 1932 р., брали участь у боях з німецькими військами за Фландрію, під Седаном, над Сомою, Сеною, Марною, Лаурою в травні – червні 1940 р. і те, що у відповідь на гітлерівські репресії тисячі українців взяли участь у французькому Русі Опору.
  Постать Василя Порика відома як в Україні, так і за його межами. Потрапивши в роки Другої світової війни до Франції, незламний подолянин став одним із керівників партизанського руху, який очолював визвольну боротьбу на півночі країни, будучи командиром партизанського загону, а також членом Центрального комітету радянських військовополонених у Франції. Франція по праву вважає Василя Порика своїм національним героєм. “Один з найчудовіших і мужніх солдатів Опору”, – цими словами відомий громадський діяч Франції Фернан Орс охарактеризував нашого земляка. Не відразу рідна земля дізналась про подвиг свого героя. На сторінках радянської та французької преси часто з’являлись матеріали про героїзм українця, якого називали “Базиль”, “Василь”, “Борик”, “лейтенант Громовий”, “росіянин з Дрокура”. Але поступово український народ дізнався справжнє ім’я свого героя.
Потрапив наш земляк в табір “Бомон” в Антуа. В 50 таборах Франції, наприкінці 1943 року, перебувало 60–70 тис. радянських громадян. Майже третина
з них складали військовополонені, інші – остарбайтери, вивезені з окупованих областей України, Білорусії та Росії, яких здебільшого використовували на роботах у шахтах і на промислових підприємствах у північних і східних районах Франції. Серед учасників французького Руху Опору понад 5 тисяч становили наші співвітчизники.
  Серед населення Франції панували антигітлерівські настрої. Їх підтримували мігранти, що знайшли притулок на французькій землі після поразки республіканців у Франції. Крім того, у налагодженні контактів з французькими патріотами значну роль відігравала численна слов’янська, в тому числі українська еміграція. Ще після капітуляції Франції та її окупації Німеччиною комуністична партія Франції та демократичні сили почали підготовку до підпільної
боротьби проти ворога. Вони 10 липня 1940 року звернулись до французького народу з закликом піднятись на національно-визвольну боротьбу проти
окупантів. У цьому заклику, опублікованому в газеті “Юманіте”, яка виходила в підпіллі, зокрема, зазначалось: “Франція пізнала поразку, окупацію, приниження. Франція, яка сходить кров’ю, хоче жити вільною і незалежною. Ніколи такий народ, як наш, не буде народом рабів… Народ – ось на кого покладається велика надія на національне і соціальне визволення”. Вже влітку 1940 року почали створюватись партизанські загони, групи вільних стрілків (франтирери), нелегальні народні комітети на фабриках та заводах, комітети Руху Опору в містах і селах та інші демократичні патріотичні організації, що дістали назву внутрішніх сил Опору.

  У французькому Русі Опору діяли дві бойові організації: франтирери і партизани (ФТП) і Таємна армія (АС). У першій керівництво здійснювали різні демократичні сили Франції та комуністична партія, що бажали притримуватись тактики безперервних бойових дій проти ворога. Вони ставили за мету створити нестерпну для ворога ситуацію. Керівництво АС здійснювалось з Лондона Комітетом національного звільнення (КНЗ), який очолював Шарль де Голль. Загони АС накопичували озброєння, людські резерви і чекали висадки союзницьких військ, щоб завдати ворогу рішучого удару. Навесні 1944 року майже всі бойові організації увійшли до єдиної армії – ФФІ і вже спільно проводили бойові операції та дуже тісно співпрацювали.

  Там, далеко від Батьківщини, представники СРСР, серед яких було багато і українців, не припиняли боротьбу проти нацистів спільно з французькими патріотами. Так, вже у жовтні 1942 року в таборі “Бомон” було створено підпільну організацію “Комітет радянських патріотів” на чолі з лейтенантом Василем Пориком. В окремих таборах розгорнули роботу підпільні комітети. Під керівництвом Василя Порика було організовано 11диверсійних груп і бойовий загін із 12 осіб. Незламний український патріот займався не лише організацією диверсій. Порик писав відозви і листівки, які потім друкувались на машинці в м. Лілль (там перебував підпільний «відділ пропаганди» міжтабірного комітету) і вже звідти розповсюджувались в усіх таборах. У газеті “Радянський патріот”, що вийшла в жовтні 1943 р., було опубліковано заклик радянських військовополонених табору “Бомон” до радянських і французьких громадян про організацію боротьби проти гітлерівських окупантів. Зокрема, в ній зазначалось: “…3. Нацисти і їх вірні собаки ведуть злобну пропаганду серед Вас. Вони хочуть вбити Вашу думку і зробити з Вас покірних рабів. Не вірте тому, що вони говорять. Вони брешуть…5. Встановлюйте тісний контакт з французькими патріотами, вони Вам допоможуть…”. Ці заклики принесли свої результати. В тій же газеті, що вийшла в січні 1944 року, було опубліковано про боротьбу радянських і французьких громадян в таборі “Бомон” та підготовку до вирішального удару.
   12 серпня 1943 р. в м. Бомон відбулась нарада представників табірних підпільних організацій, на якій було створено міжтабірний комітет північних департаментів. Його головою став Василь Порик. При допомозі комітету наприкінці 1943 року – на початку 1944 року табірні загони були створені у 10 таборах цього району, що об’єднували понад 220 бійців. Після кількох успішних операцій 21–22 квітня 1944 року був здійснений напад на табір “Бомон” загону із 30 бійців під командуванням В. Порика та М. Бойка. Операції були проведені загоном В. Порика блискавично. Проте під час виконання бойового завдання у м. Дрокур подолянин разом із подільськими побратимами В. Доценком, В. Колесником і С. Кондратюком опинилися в оточенні. Гестапівці схопили В. Доценка та місцевих патріотів П. Дітта і Е. Мішеля, яких розстріляли в Аррасі. Трьох партизан, виданих одним фашистом, було оточено підрозділом із тридцяти гітлерівців. Відтак зав’язався нерівний бій, у результаті якого було вбито 11 ворогів, смертю хоробрих поліг В. Колесник і був важко поранений С. Кондратюк. В. Порик продовжував відстрілюватися до останнього патрона. Важко пораненого, без свідомості нацисти схопили його та кинули в камеру смертників фортеці СенНікез. Та вночі з нелюдськими зусиллями В. Порику все-таки вдалося вирватись із пастки. Відомо, що за всю історію існування фортеці це був єдиний такий випадок. Це була не просто втеча, це був подвиг, який став легендою. Про таку сенсацію повідомляли французькі газети, що друкувались тоді у Парижі, в кореспонденціях “Небезпечна в світі втеча”, “Червоний диявол”, “Втеча, якої не знала історія Сен-Нікеза…”. Були також надруковані листівки з портретом В. Порика, в якій нацисти обіцяли 1 млн. франків тому, хто видасть українського лейтенанта.
    Після втечі Василь продовжив боротьбу з гітлерівськими окупантами в рядах французьких партизан. Він переховувався та лікувався в сім’ї Гастона та Емілії Оффр. У червні 1944 року Порик створив групу “Штаб керівництва радянських партизан на півночі Франції”, що увійшла в контакт зі створеною наприкінці 1943 року на північному заході Франції групою Марка Слободинського.
  Подільський месник проявив себе талановитим і досвідченим пропагандистом, провівши чимало антифашистських мітингів і зборів. 14 липня 1944 року в день національного свята Франції (155-річчя штурму Бастилії) лейтенант Порик у формі радянського офіцера у містечку Сен-ан-Гоеллі виступив на мітингу. Зокрема, у своїй промові він зазначав: “Дорогі товариші! Дозвольте мені від імені радянських патріотів у Франції передати вам бойовий партизанський привіт. Ми, радянські патріоти, спільно з французькими побратимами били, б’ємо і будемо бити нацистів до кінця. Ми боремося за рідну Батьківщину і за свободу всіх національностей у світі. Ми просимо французький народ підтримати і допомогти нам у цьому, тим самим прискорити перемогу над нацизмом. Хай живе вільна Франція!”. Звістка про цю “зухвалу” маніфестацію в тилу противника швидко облетіла міста і села північних департаментів й змусила поширити чутку серед окупантів про радянський десант. Але 22 липня 1944 р. між Льєвеном і Гренеом В. Порик знову потрапив у засідку і був втретє схоплений гестапівцями. Знаючи про популярність українського офіцера і про його антифашистську діяльність, окупанти через дві години після арешту розстріляли його біля стіни Аррарської фортеці.
   Варто відзначити, що організована та проведена боротьба В. Пориком мала досить специфічну форму партизанської боротьби. Так боролись тільки партизани загону В. Порика. На його прикладі проводилась підпільна боротьба з ворогом і в інших департаментах.
  У французькій газеті “Ліберерте” в липні 1944 року була стаття “Один з тих, хто загинув заради того, щоб жила Франція», де говорилося: «Лейтенант Василь загинув. Василь – ім’я, яке було у всіх на устах, ім’я, яке ми всі вимовляли з повагою і захопленням…Боротьба з нацизмом була його єдиною турботою. Людина, яка своїми нечуваними стражданнями, а потім і своїм життям заплатила за вірність ідеалу щастя і свободи. Василь, український син, загартований роками боротьби і зусиль – приклад самовідданості для франтирерів і партизанів, синів нашого безсмертного народного повстання”.
   Імена подолян В. Порика та В. Доценка, поряд з іменами 220 французьких патріотів, розстріляних гітлерівцями, викарбувані на мурі Арраської цитаделі. На честь представників слов’янських народів, які мужньо боролись за звільнення Франції, державний комітет випустив поштову листівку із зображенням національних героїв Франції – французом Ш. Дебарже, чеха Кунди, поляка Бурчинського, югослава Філіпса та українця В. Порика – “непохитної мужності сина українського народу, вихованого на демократичних принципах”. На могилі подолян В. Порика та В. Колесника в м. Енен-Л’єтарі українські скульптори спорудили пам’ятники своїм землякам. На теренах незалежної України ім’ям героя В. Порика названо вулиці в Києві, Вінниці, Бобринцях та Хмільнику. В рідному селі встановлено погруддя відважному партизану-підпільнику.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: А ЩО ТАКЕ АФГАНІСТАН?