Хмільничанка Зоя Ролінська стала артисткою хору Вроцлавського оперного театру, здобувши освіту у провідних українських вчителів музики. 

  Нині уродженка нашого міста співпрацює зі світовими оперними співаками, демонструє європейцям акторську майстерність і отримує заслужені овації від вдячних глядачів на польській сцені. Про життєвий шлях і перебування в польському місті Вроцлав Зоя Ролінська розповіла нашим читачам.

  Наша землячка Зоя Ролінська співпрацює зі світовими оперними співаками, демонструє європейцям акторську майстерність на польській сцені і отримує заслужені овації глядачів. 

   Хмільничанка Зоя Ролінська стала артисткою хору Вроцлавського оперного театру, здобувши до цього освіту у провідних українських вчителів музики. Нині уродженка нашого міста співпрацює зі світовими оперними співаками, демонструє європейцям акторську майстерність і отримує заслужені овації від вдячних глядачів на польській сцені. Про життєвий шлях і перебування в польському місті Вроцлав Зоя Ролінська розповіла нашим читачам. 
Талановита хмільничанка навіть не думала поєднати своє життя з музикою, адже навіть у Хмільницьку, на той час, музичну школу прийшла просто заради цікавості. У родині музикантів не було, тому оцінити її таланти було нікому. Перші задатки до музики, вважає, з’явилися уже в музичній школі, і великій науці завдячує керівнику хору  Тетяні Анатоліївні Наумчак. Саме вона допомогла їй розкритися, прислухатися до себе і зрозуміти, що музика – це вічне, це саме те, з чим хоче поєднати своє життя. З дитинства Зоя брала активну участь в різноманітних пісенних конкурсах, виступала на концертах, часто співала в хорі костелу парафії Пресвятої Трійці… Далі Зоя почала вчитися у Вінницькому музичному училищі, де закінчила відділ хорового диригування в класі Плішки Євгенії Іванівни. По завершенні навчання вступила в Одеську музичну академію, де закінчила академічний оперний вокал. Багатий теоретичний та практичний багаж знань здобула завдяки професору Одеської академії Джулай Анні Андріївні. Гарний досвід здобула під час навчання, коли брала участь у всеукраїнських та міжнародних конкурсах. 

 - Зоє, закінчивши у 2016 році академію, як склалася твоя доля? Чому вирішила поїхати працювати в Польщу?
- В академії я навчалася п’ять років, і всі ці роки паралельно з навчанням була органісткою в місцевому костелі, неподалік Одеси. Настоятелем храму був поляк. У Хмільнику я не вчила польську мову, а от саме там, в Одесі, спілкуючись з настоятелем храму і приїжджими до нього з Польщі гостями, почала більше пізнавати польську культуру, вивчила мову. У Вроцлаві живе моя подруга й кума Мар’яна, теж уродженка Хмільника. Вона давно мене запрошувала в гості, розповідала, яке гарне місто. Ніколи не планувала виїхати з України, але потім подумала: «А чому б і ні?». Поїхавши до Польщі, почала шукати роботу. Висилала в різні інституції свої резюме. Мене запросили у Вроцлавську оперу на прослуховування, в якому взяли участь співаки з різних країн: поляки, українці, росіяни, білоруси, турки. Зі всіх тоді вибрали мене, ще одну польку і туркеню.   

- Мабуть, важко було адаптуватися на новому місці, в чужій країні? 
- Адаптуватися було неважко, мабуть саме через те, що на моєму шляху траплялися розуміючі люди. До мене ставилися дуже добре, принаймні я не стикалася з неприязню із їхнього боку. Вони навпаки співпереживають з українцями, багато розпитують про Україну, про ситуацію на Сході. Я не відчувала якихось відмінностей, і взагалі це дуже близький до України народ. В хорі оперного театру працює 45 осіб, це дружний колектив, адже коли в мене щось не виходило, колеги завжди допомагали й давали корисні поради. Крім того, я думала, що в польській опері буду першою українкою, але виявилось, що й там нашого люду вистачає. І навіть не дивуюся, адже українці – дуже талановитий народ. В опері працюють кілька українців з західної України, з Одеси… Вважаю, що в Україні дуже високий рівень музичної освіти. Поляки все ж таки намагаються брати своїх на роботу, але якщо звертаються українці і їм сподобалося, то й наших запрошують. Звісно ж, вибирають вони кращих. 

  - А як на роботі, не важко? Що взагалі робить артистка опери?
  - Працювати в опері не просто. Треба не лише співати, а співаємо ми тексти напам’ять, - там задіюється й акторська гра, і музика, і декорації. Але мені допомогло навчання в академії, де було багато лекцій акторської майстерності, сценічний рух. Мені подобається робота в опері, це така захоплююча справа, що словами не передати. Опера дуже відрізняється від драматичного театру. Один рік я співала в альтах, а зараз вже впродовж двох років співаю сопрано. Це дуже цікава робота, це зовсім інше життя, і мені це подобається. Часто приїжджають світові хореографи, режисери на постановки різних опер. У нас дуже насичений репертуар і багато роботи. За ці три роки, відколи працюю у Вроцлаві, вивчила більше 30-ти опер. Іноді виїжджаємо в інші міста з оперою, переважно польські, щоправда в минулому році відвідали Львів. Це такі чудові відчуття – приїхати до себе на Батьківщину і заспівати на сцені українського театру, побачити земляків. Мрію ще виступити на сцені Київського оперного театру.
   Оперу не всі можуть зрозуміти. Спочатку треба прочитати лібрето, щоб бути готовим і знати, про що в ній ідеться. Але її обов’язково варто слухати вживу, бо всі емоції, гру артистів, красу декорацій неможливо передати по запису. Перша моя прем’єра на оперній студії – це дует Сюзанни і Графині з опери «Фігаро» Моцарта. Дуже багато чого довелося вчити. Перше, - це мови, оскільки оперу співають переважно в оригіналі: французька, німецька, досить часто польська, іноді російська. 

  - А українська опера присутня в польській?
 - Якраз опери української, на жаль, немає. На концерті ми співали відомі українські колядки, такі як «Щедрик», «Богородице Діво» тощо. Дуже сумую за українською музикою, за мелодійністю наших прекрасних пісень. Сподіваюся, що з часом у Вроцлаві будуть ставити й українську оперу. Гадаю, великий крок у розвитку до оперного мистецтва показала Вінниччина, започаткувавши в Тульчині міжнародний оперний фестиваль. 

  - Розкажи про свій вільний від роботи час.  
  - Щоранку, навіть у вихідні, розспівуюся, треную свій голос, щоб постійно тримати себе в тонусі. На роботі в нас досить специфічний графік. Взагалі на роботу я ходжу двічі: вранці та ввечері. Тому часто відпочинок неможливо запланувати наперед. Вихідні у нас в суботу та неділю, але  інколи ми працюємо й в неділю. Досить часто відпочиваю зі своїми колегами, оскільки частенько працюємо тоді, коли інші люди відпочивають. А ще у вільний від роботи час маю можливість давати сольні концерти.

Алла Корнієнко,
"Життєві обрії"