6 січня 2023 року Василь Стус відзначив би свій 85-річний ювілей, - повідомляють Життєві обрії.

Василь Стус - український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один з найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Лауреат Державної премії ім. Шевченко, Герой України.

Він людина, яка стала символом Українського Опору другої половини ХХ століття, ключовою фігурою духовного життя епохи, письменника, правозахисника, борця.

Український поет Василь Стус народився 6 січня 1938 року у селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області в селянській родині й був четвертою дитиною в сім'ї. Згодом поступив на історико-літературний факультет педагогічного інституту міста Сталіно (нині – Донецьк), який закінчив з червоним дипломом.

Василь Стус вчителював. Викладав українську мову й літературу. Спочатку три місяці працював в селі Таужне Кіровоградської області, згодом у середній школі № 23 м. Горлівки. Проте, це не єдине поле діяльності дисидента – був підземним плитовим в шахті "Октябрська", літературним редактором газети "Социалистический Донбасс" (1963 рік) також заробляв на життя, працюючи у Центральному державному історичному архіві, згодом — на шахті, залізниці, на будівництві, в котельні, в метро. З 1966—72 — старший інженер у конструкторському бюро Міністерства промисловості будматеріалів УРСР.

Під час служби в армії відкрив для себе німецьких поетів Ґете і Рільке й переклав близько сотні їх віршів. Ці переклади було згодом конфісковано і втрачено.

Зрештою вступив до аспірантури Інституту літератури Академії наук УРСР ім. Тараса Шевченка у Києві із спеціальності "Теорія літератури". За час перебування в аспірантурі підготував і здав до видавництва першу збірку творів "Круговерть", написав низку літературно-критичних статей, надрукував кілька перекладів із Ґете, Рільке, Лорки. Належав до Клубу творчої молоді, який очолював Лесь Танюк.

На прем'єрі фільму "Тіні забутих предків" 4 вересня 1965 року Василь Стус піднявся з місця й крикнув: "Хто проти арештів невинних людей — встаньте!". Після цього довелося розстатися з аспірантурою і першу свою книгу "Зимові дерева" опублікувати за кордоном. І тут почалося — арешти, попередження.

З моменту виступу у кінотеатрі за ним й слідкували агенти КДБ, він часто їздив з друзями в подорожі, в ці роки він й знайшов свою кохану. 1965 одружився з Валентиною Василівною Попелюх. 15 листопада 1966 у них народився син — нині літературознавець, дослідник творчості батька Дмитро Стус.

Пропозицію Стуса опублікувати 1965 свою першу збірку віршів "Круговерть" відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку — "Зимові дерева". Однак її опублікували в самвидаві. У 1970 книжка віршів поета "Веселий цвинтар" потрапила до Бельгії і була видана в Брюсселі.

12 січня 1972 року — перший арешт; впродовж майже 9 місяців поет перебував у слідчому ізоляторі. Саме тоді було створено збірку "Час творчості". На початку вересня 1972 київський обласний суд звинуватив його в "антирадянській агітації й пропаганді" та засудив до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. По закінченню строку, поета вислали в Матросове Магаданської області, де він працював до 1979 на золотих копальнях. З ув'язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: "…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом…". У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання.

1978 року поета прийнято до PEN-клубу.

Табірними наглядачами знищено збірку з приблизно 300 віршів Стуса. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв'язнями він кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. 28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари (хоча це й не порушення режиму; офіційна причина, за свідченням співв'язнів поета, була наклепом). На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер в ніч з 3 на 4 вересня, можливо, від переохолодження. За офіційними даними причина смерті — зупинка серця.

26 листопада 2005 Стусу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.

За інформацією Рубрика.

«Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест,

що перед вами, судді, не клонюся

в передчутті недовідомих верст,

що жив, любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

як в смерті обернуся до життя

своїм стражденним і незлим обличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь

і чесно гляну в чесні твої вічі

і в смерті з рідним краєм поріднюсь», - писав у своїх віршах легендарний поет.

«Це була людина твердої волі, взірець незламності і борець за правду. Його слова увіковічені в серцях українців. Сьогодні він лунає по-особливому для кожного з нас», - підкреслив Начальник ОВА Сергій Борзов.